Зображення: Мост
Російська окупаційна влада перенесла центр Великолепетиської громади до сусідньої Рубанівки на Херсонщині. Це рішення зумовлене тим, що Велика Лепетиха, розташована на березі Дніпра, опинилася у прифронтовій зоні. Російські військові активно використовують її для розміщення особового складу та техніки, тому окупаційна адміністрація вирішила переміститися далі від лінії вогню.
Окупація та перші дні повномасштабного вторгнення
До реформи децентралізації Рубанівка була частиною Великолепетиського району, а пізніше стала центром окремої територіальної громади. З початку повномасштабного вторгнення обидва населені пункти опинилися в окупації та фактично почали діяти як єдине ціле. Нині Великолепетиську селищну військову адміністрацію очолює колишній заступник Рубанівського сільського голови Олександр Лозіцький. В інтерв’ю МОСТу він розповів про події перших днів великої війни, роботу релокованої СВА та майбутні виклики для громади після деокупації.
«Вже о 9-й ранку 24 лютого через нашу громаду пройшли перші колони військової техніки. Це були наші військові — вони відступали з Генічеська», — зазначив Олександр Лозіцький. Перші російські військові з’явилися в селах Великолепетиської та Рубанівської громад за кілька днів. Місцеві жителі відзначили, що окупанти були дещо розгублені, блукали околицями громади, йшли навпростець через поля, посіви озимих культур, через деякі села, проте не зупинялися.
«Як ми зрозуміли, вони прямували в напрямку Рогачика, пізніше ми зідзвонювалися з колегами звідти, то нам розповідали, що там вони концентрувалися, а далі вже направляли свої сили в бік Запорізької області», — додав пан Олександр. Перед керівництвом громад тоді стояло найважливіше завдання: забезпечення мешканців продуктами харчування та медикаментами, підтримка роботи критичної інфраструктури та безпеки.
У перший день повномасштабного вторгнення всі освітні заклади припинили роботу, працювали тільки селищна рада та критично важливі підприємства. Паніки уникнути не вдалося: того ж дня були спустошені банкомати, полиці магазинів, в аптеках закінчувалися ліки. За словами Олександра Лозіцького, найгострішою проблемою було забезпечення медикаментами інсулінозалежних, онкохворих та людей з проблемами щитоподібної залози. Також заблокованими лишилися учні та студенти, які навчалися в освітніх закладах Херсона. За кілька днів керівництво громади вирішило здійснити виїзд до Херсона.
«Ми були шоковані кількістю блокпостів, розбитої техніки на дорогах — і нашої, і російської. Звичайно, дуже панікували. Однак нам все ж вдалося і ми змогли евакуювати з Херсона дітей, а також налагодити роботу з лікарнею ім. Карабелеша, яку на той час очолювала Алла Малицька. Робили виїзди раз-два на тиждень, возили в лікарню продукти харчування — нам вдалося відновити крупорушки (своєрідні млини для отримання круп — МОСТ), тому була можливість ділитися борошном, крупами, а натомість отримувати ліки, які лікарні привозили волонтери», — розповів Олександр Лозіцький.
Хліб та гуманітарна допомога під час окупації
Рубанівка та Велика Лепетиха на лівобережжі Херсонщини відомі своїми пекарнями, хлібзаводами та крупорушками. У перші місяці повномасштабного вторгнення саме ці населені пункти рятували майже всю окуповану Херсонщину, яка залишилася без хліба. Місцеві сільгоспвиробники збільшили обсяги випікання хліба, працювали три пекарні та крупорушка в СТОВ «Південне». У селі Демидівка вже під час великої війни вдалося відновити роботу пекарні, яка була законсервована ще за часів радянського союзу.
«Поки були дріжджі, то випікали хліб традиційним способом. Потім їх вже неможливо було знайти, і наші виробники перейшли на технологію бездріжджових заквасок. Дуже нам допомагали наші місцеві підприємства. Вони також безкоштовно надавали борошно мешканцям як гуманітарну допомогу. За нашим хлібом приїздили інші громади. Так підтримували одне одного в складні часи», — згадує Олександр Лозіцький. Місцеві підприємці також допомагали організувати пункти гуманітарної допомоги, забезпечуючи вразливі верстви населення продуктами харчування, овочами, борошном, крупами та предметами особистої гігієни.
Релокована адміністрація та виклики після деокупації
На момент, коли керівник Рубанівської ТГ покинув свій дім, там не було окупаційної влади, ні так званих правоохоронних органів. Мешканці самостійно патрулювали вулиці вночі, аби уникнути мародерства та слідкувати за безпекою.
«Я виїхав, коли почалися сигнали від сусідніх громад про тиск, і розумів, що це лише питання часу. Вже перебуваючи на підконтрольній Україні території, ми отримували інформацію про спроби окупаційної влади схилити керівників громад та працівників місцевого самоврядування до співпраці. Деякі посадовці вимушено погоджувалися, були й ті, хто свідомо підтримував «русский мир». Хтось не скорився і потрапив у полон. Деякі з моїх колег досі в полоні», — розповідає Олександр Лозіцький.
За колабораційну діяльність та держзраду заочно засуджені: колишній заступник Великолепетиського селищного голови Вадим Сайдулаєв, староста села Мала Лепетиха Ольга Барановська, яка очолює окупаційну адміністрацію, та директорка Великолепетиського опорного ліцею Світлана Недбайло, яка очолила освітній заклад, відкритий окупантами в Рубанівці. Про підозру у колабораційній діяльності заочно також повідомили директорці КЗ «Територіальний центр соціального обслуговування» Галині Зінченко.
Нині Великолепетиська селищна військова адміністрація релокована та працює на підконтрольній Україні території. Олександр Лозіцький очолив її у вересні 2022 року. Роботу доводилося відновлювати фактично з нуля, оскільки все майно, транспорт, оргтехніка, документація та архіви лишилися в окупації. У СВА працює лише троє співробітників, які надають інформаційну, консультаційну та соціальну підтримку, допомогу в оформленні документів, сприяння в отриманні гуманітарної допомоги. Вдалося відновити роботу ЦНАПу та державного реєстратора речових прав на нерухоме майно.
Великолепетиська громада є одним із засновників Херсонського гуманітарного центру «Вільні разом» у місті Хмельницькому, де мешканці Херсонщини можуть отримати юридичні, медичні консультації, психологічну та гуманітарну допомогу, допомогу з працевлаштуванням. Основними напрямками роботи залишаються підтримка переселенців, евакуація людей на підконтрольну територію України, надання їм соціальної, правової та консультаційної допомоги, а також підтримка військових частин і бійців із громади.
Попри постійні перебої зі зв’язком, електропостачанням, начальник СВА намагається тримати зв’язок з окупованою громадою. Пан Олександр відзначає, що суттєвих втрат зазнав економічний потенціал громади, і відновлення повноцінного життя потребуватиме значного часу та ресурсів. Окупанти розграбували Великолепетиський елеватор, вивезли все обладнання, на його території базувалися російські війська, будівлі, склади, резервуари для зберігання палива пошкоджені. Рубанівський елеватор – ТОВ «Град К Агро» – майже зруйнований внаслідок прильотів.
Проте найважчим викликом для Великолепетиської громади після деокупації, на думку Олександра, буде повернення людей. «Із майже 12 тисяч людей, за нашими підрахунками, приблизно половина покинула ці території. І процес триває. Тому найголовнішим після деокупації буде створити такі умови, аби люди поверталися додому. Багато полів в нашому аграрному краї заміновані, наш берег понівечений окопами. Поля та лісосмуги, які знаходяться поблизу берегової зони, також потребуватимуть значних ресурсів та часу для розмінування», — наголосив Олександр Лозіцький.
Найбільше зараз страждають три населені пункти – Мала Лепетиха, Велика Лепетиха та Козацька Слобода (колишня Князе-Григорівка) – які розташовані вздовж берегової лінії колишнього Каховського водосховища, фактично на лінії бойових дій. Через підрив Каховської ГЕС та постійні перебої з електропостачанням і зв’язком обміліли артезіанські свердловини.
За матеріалами: Мост
