Ілюстрація: ШІ
Раніше тут кипіло життя. Вулиця Патона у час пік – нескінченний потік машин, супермаркети, кафе, заклади відпочинку. Готель «Бригантина» – найкращий у Херсоні, збудований у 70-х. Набережна, де гуляли сім’ями. Суднобудівний завод, де працювали тисячі. Понад 12 000 людей жили тут до 2022 року.
Сьогодні вулиця Патона – безлюдна. У готелі «Бригантина» вибиті всі вікна. Спочатку їх пробували забивати OSB-плитами – потім перестали. Немає сенсу: прилетить знову.
Це мікрорайон Корабел. Херсонці називають його просто – Острів.
Острів, якого немає на жодній лінії фронту
Назва – не метафора. Корабел – справжній острів. З усіх боків його омивають води Дніпра і річки Кошової. Це найпівденніша, найближча до окупованого лівого берега частина Херсона. Пряма видимість через Дніпро – кілька кілометрів. Звідти й стріляють.
По інших районах міста росіяни б’ють з одного боку – з лівого берега Дніпра. На Острів прилітає з двох: і з лівобережжя, і з островів у гирлі Дніпра, де лінія розмежування проходить по самій воді. Де стріляти ніхто не заважає, а відстань – лічені кілометри.
Місцеві виробили спосіб пересування – буквою «Г». Так, щоб будинки прикривали і з боку Острівського шосе, і з боку дороги між Гідропарком та Нафтогаванню. Кожен маршрут – прорахований. Кожен вихід на вулицю – ризик.
Три катастрофи за три роки
Острів пережив три удари, кожен з яких міг знищити район остаточно.
Перший – окупація 2022 року. Херсон захопили в перші дні, і Острів – разом з ним. Дев’ять місяців. Тих, хто залишився, допитували, забирали, катували. Суднобудівний завод – зупинився. Підприємства – пограбовані.
Другий – підрив Каховської ГЕС у червні 2023 року. Острів затопило повністю. Рівень води сягав 3-5 метрів над рівнем землі. Тих, хто не встиг або не схотів евакуюватися, рятували човнами. Коли вода зійшла, виявилось, що в десятках будинків зруйновані підвали, перші поверхи, комунікації. Те, що не знищила вода, – доїли цвіль і сірководень.
Третій – серпень 2025 року. Росіяни скинули керовані авіабомби на міст через річку Кошову – єдину дорогу, що з’єднує Острів з материковим Херсоном. Міст значно пошкоджений. Після цього на Острів перестали заїжджати швидка допомога і пожежники. Якщо щось трапляється – приїжджає поліція або Нацгвардія і вивозить людину вже в критичному стані. Якщо встигає.
Двісті людей, які залишились
До вторгнення на Острові жило понад 12 000 людей. Після окупації частина виїхала. Після підриву ГЕС – ще більше. Після пошкодження мосту – майже всі.
Зараз тут близько 200 людей. Двісті – з дванадцяти тисяч.
Хто вони? Переважно літні люди, які не мають куди їхати або не хочуть кидати квартири, де прожили все своє життя. Ті, у кого немає ні грошей на оренду в іншому місті, ні родичів, які могли б прийняти. І ті, хто просто вирішив: якщо найстрашніше – окупацію – вже пережив, то й це переживе.
«Ми рідко коли виїжджаємо до міста. Ми боїмося туди їхати і взагалі, коли заїдеш – думаєш, як би сюди швидше дістатись», – говорила пані Тетяна, жителька Корабелу. Сусідній снаряд у кількох сотнях метрів під час розмови не змусив її навіть поворухнутись.
Олена Шатіло – голова ОСББ «Каравела», одна з тих, хто тримає район. У її будинку залишились лише дві родини. Одна з них – її власна. Вона не виїхала. Каже: хтось має бути тут.
Як вони живуть
На Острові немає нічого з того, що вважається нормальним побутом.
Світла немає місяцями – обстріли знищують ремонт швидше, ніж його встигають зробити. У більшості будинків електроплити – тобто не можна навіть зварити їжу. Газу немає. Тепла взимку немає – гріються хто чим може: газовими балонами, генераторами, один у одного. Вода – лише технічна і лише кілька годин на добу. Питну привозять волонтери – коли можуть доїхати.
Магазинів і аптек немає. Медицини немає – після пошкодження мосту швидка туди не їде. Волонтерів часто не пускають через дронові атаки.
Сміттєві баки стоять порожні – їх теж ніхто не вивозить. На вулицях – дірки від снарядів і тиша. Голуби, які облюбували порожні будинки.
Але люди виходять. Спілкуються з сусідами прямо на вулиці – навіть коли поряд падає черговий «приліт». Допомагають один одному. Тетяна Кравець – колишня вихователька дитячого садка, стала опорою свого будинку. Без жодної посади і зарплати.
«Дронове сафарі» на цивільних
У 2024 році з’явилось нове явище, яке журналісти і правозахисники назвали «сафарі на людей». Російські оператори FPV-дронів навмисно полюють за цивільними – в дворах, на зупинках, у магазинах. Атака дрона на людину, яка виносить сміття або йде до аптеки.
Острів – один з найнебезпечніших районів для цього. Близькість до лівого берега означає, що дрони долітають за секунди. Часу сховатись – немає.
З липня по жовтень 2024 року тільки від скидів дронів по всьому Херсону загинуло понад 30 цивільних, ще понад 450 поранені. Станом на лютий 2026 року загальна кількість загиблих від дронових атак у Херсоні перевищила 150 осіб. Комісія ООН кваліфікувала ці дії як терор проти цивільного населення і злочини проти людяності.
Пам’ятник у мішках з піском
У сквері поряд з готелем «Бригантина» стоїть пам’ятник Всеволоду Заботіну. Він 55 років пропрацював на Херсонському суднобудівному заводі, чверть віку був його директором. З його ім’ям пов’язують появу самого мікрорайону – Корабел будували для робітників заводу в 70-х роках.
Пам’ятник обклали мішками з піском – щоб захистити від осколків.
Це, мабуть, найточніший образ того, чим є Острів сьогодні. Район, який колись будували для людей праці і нормального життя. Де виростали діти, старіли батьки, де влітку ловили рибу і гуляли набережною. І де тепер навіть пам’ятники ховають у мішках, бо інакше – не вижити.
Ті, хто не здається
200 людей, які залишились на Острові – це не ті, кому нікуди дітись. Точніше, не тільки вони. Є й ті, хто міг виїхати, але свідомо обрав залишитись.
Вони чистять вулиці і доглядають двори – бо хтось має. Вони носять продукти сусідам, які не можуть вийти. Вони сигналізують волонтерам, кому потрібна допомога. Вони тримають будинки живими – щоб було куди повернутися, коли все це скінчиться.
«Ми пережили найстрашніше – окупацію. Знаєте, це як людина, яка пережила онкологію. Після цього все інше – вже не так страшно», – говорить один з херсонців, чиї слова зібрало Радіо Свобода.
Острів живий. Ледь-ледь, на 200 людей з 12 000. Але живий.
Раніше ми писали про 6000 людей у блокаді в окупованих Олешках – тих, кому ще важче, бо поруч немає навіть своїх. А також про виживання на окупованому лівобережжі – де паливо за талонами і газ по 2500 рублів.
Коментарів ще немає