Фото носить символічний характер. Редакція свідомо не публікує фото жертв.
Зранку з Комишан до Херсона виходить автобус. Один. Увечері – повертається. Більше немає: решту знищили дронами. Люди, яким треба в лікарню, на роботу, за ліками – чекають цього єдиного рейсу або не їдуть взагалі. Ось так виглядає «мирне» життя за три кілометри від Херсона у 2026 році.
Комишани, Білозерка, Ромашкове, Приозерне, Дніпровське, Велетенське, Кізомис – ці назви щодня з’являються у зведеннях ОВА одним рядком серед інших. Але за цим рядком – тисячі людей, які не евакуювались і не евакуюються. Вони просто живуть. Якщо це можна назвати життям.
Три кілометри від Херсона – і зовсім інший світ
Комишани – селище впритул до Херсона, між ними буквально поле. На карті вони виглядають як одне ціле. Але якщо в Херсоні є хоча б якась інфраструктура, то в Комишанах її руйнують систематично і цілеспрямовано.
Є вулиці, де вже два місяці немає ні світла, ні води. Не годину, не добу – два місяці. Там живуть люди. Серед них – маломобільні, які не можуть нікуди виїхати. Росіяни знищують не лише будинки – вони цілеспрямовано полюють за аварійними бригадами, які приїжджають лагодити електрику, газ, водопостачання. Приїхала бригада – прилетів дрон. Тому ремонти затягуються на тижні.
Та сама доля спіткала і рятувальників ДСНС. Росія перетворила їх на пріоритетну ціль – це не метафора, це задокументована практика. Схема проста: дрон підпалює будинок, рятувальники виїжджають гасити – і отримують повторний удар. Саме так у передмісті Херсона була пошкоджена техніка ДСНС і поранений рятувальник – під час ліквідації пожежі. У Білозерці дрони влучили в саму будівлю пожежно-рятувального підрозділу. Люди вижили лише тому що були в укритті. Human Rights Watch задокументував: російські військові систематично використовували дрони для атак на рятувальні та пожежні машини під час ліквідації пожеж у передмісті Херсона. Тому пожежі горять довше. Тому будинки згорають вщент. Тому люди залишаються без даху.
П’ятеро поранених після обстрілу Комишан реактивною артилерією – це один день, 31 травня. До цього – 75% будинків Комишан без світла після чергового удару. Це не новини – це хроніка.
З водою – окрема катастрофа. У Комишанах є установка для очищення води, але вона не справляється з кількістю людей і постійно ламається. Люди стоять у чергах. Деякі ходять по кілька разів на день – і кожного разу ризикують, бо дрони б’ють по вулицях без розбору.
З 1 червня 2026 року в Комишани перестала приїжджати волонтерська організація, яка надавала хліб. Закінчилось фінансування. Нових охочих немає – волонтери бояться їхати в зону де дрони б’ють по всьому що рухається. Заправок немає – всі спалені. Магазини не працюють. Людям, у яких немає машини і немає нікого, хто б привіз – іноді просто нічого їсти.
Білозерська громада: 7000 людей під щоденним вогнем
Білозерка – 12-15 кілометрів на захід від Херсона. Разом з навколишніми селищами – Ромашковим, Приозерним, Дніпровським, Розливом, Велетенським, Кізомисом – це Білозерська громада. Станом на 2026 рік у ній залишилось близько 7000 людей – але реальна цифра невідома нікому, навіть місцевій владі. Люди їдуть і залишаються без будь-якої системи обліку.
В’їзд родин з дітьми до шести населених пунктів громади – Білозерки, Янтарного, Берегового, Дніпровського, Велетенського, Кізомису – офіційно заборонений. По всій громаді оголошена обов’язкова евакуація дітей. Це означає одне: влада визнала, що тут небезпечно навіть за мірками воєнного часу.
Але люди залишаються. Літні, хворі, ті хто не може або не хоче кидати свій дім.
Двоє чоловіків у лікарні після обстрілу Білозерки – це 2 червня. Ще двоє поранених після нічного обстрілу – 28 травня. До цього, до цього і до цього – так щодня. Прибережні селища Велетенське, Дніпровське, Кізомис б’ють особливо жорстко – вони впритул до Дніпра і відкриті для ударів з лівого берега.
Будинки в громаді настільки пошкоджені, що комісія обстежує їх дистанційно – за допомогою дронів. Фізично виїхати туди і провести огляд неможливо через постійні обстріли.
Коли ООН боїться їхати
14 жовтня 2025 року чотири вантажівки ВООЗ з медикаментами їхали до Білозерки. Колона була чітко позначена символікою ООН. Росіяни вдарили двічі за один рейс: спочатку під час переїзду, потім – прямо під час розвантаження. Дві вантажівки згоріли. Генеральний директор ВООЗ Тедрос особисто написав у X: «Гуманітарні працівники не є ціллю» – і цим все сказано. Бо для Росії – є.
Після того випадку – тиша. Гуманітарні організації їдуть туди значно рідше. Волонтери бояться. Хліб перестали возити. Ліки привозять нерегулярно. У лютому 2026 року в Бериславі дрони спалили евакуаційний автомобіль – волонтери, які рятували людей, потрапили під удар. Поліція тепер вивозить родини з дітьми на броньованих автомобілях. Бо звичайна машина на дорозі в передмісті Херсона – ціль. «Діти майже не виходили на вулицю та жили у постійному страху», – розповіли поліцейські після евакуації сім’ї з передмістя у травні 2026-го.
Дрони спалюють будинки навмисно
Є деталь, яка відрізняє те що відбувається в передмісті від звичайних обстрілів. Дрони цілеспрямовано підпалюють будинки. Не б’ють поряд, не промахуються – заходять у вікна, влітають у подвір’я, скидають запальники на дах. Мета одна: щоб люди не мали де жити. Щоб вони поїхали. Або залишились без даху над головою.
Це задокументовано. Незалежна комісія ООН кваліфікувала систематичні дронові атаки на цивільних у Херсонській області як злочини проти людяності. Херсонщина – полігон для відпрацювання нової тактики: дронами, артилерією, авіабомбами методично знищують все що робить людське існування можливим – воду, світло, тепло, дах, дорогу, рятувальників, волонтерів.
Сміття, якого нікуди вивезти
З настанням літньої спеки додається ще одна проблема. КП «Три кринички» у Комишанах – комунальне підприємство, яке відповідає за водопостачання і прибирання в цій частині Херсонської громади. Але комунальні машини – така ж ціль для дронів як і будь-який інший транспорт. Виїхати – ризик для водія. Влітку це означає запах, мухи, загрозу інфекцій. У місці де немає нормальної питної води – гори сміття стають додатковою загрозою для здоров’я людей, які і так живуть на межі.
Чому вони залишаються
Відповідь проста і страшна одночасно.
Для більшості – це єдиний дім який є. Люди похилого віку, хворі, маломобільні – вони фізично не можуть виїхати. Немає ані грошей, ані куди їхати, ані кому допомогти зібратися.
Для частини – це принципова позиція. «Це моя земля» – і крапка. Три роки обстрілів не змінили цього рішення.
А ще – просто нема куди. Евакуація означає чужий гуртожиток, відрив від городу, від сусідів, від усього звичного. Повернутися потім – невідомо коли і чи взагалі можна. Тому люди залишаються. І платять за це найвищу ціну.
Що відбувається кожного дня
Вранці – перевіряєш чати чи не прилетіло вночі поруч. Ідеш по воду – черга, установка знову зламалась. Їдеш до Херсона – якщо встиг на ранковий рейс. Пропустив – наступний лише ввечері. Тобто якщо треба до лікаря чи в аптеку після дев’ятої ранку – або чекаєш до завтра, або шукаєш хоч когось з машиною. Машин у передмісті теж майже немає – заправок немає жодної, всі спалені.
Ввечері – в зведенні ОВА твоє селище знову є. На окупованому лівому березі – ще гірше. Але тут, на правому, теж не легко. Лягаєш спати і не знаєш чи прокинешся.
Так виглядає день у передмісті Херсона. Не на фронті – вдома. За три кілометри від обласного центру. У 2026 році.
Матеріал підготовлено на основі офіційних зведень Херсонської ОВА та МВА, даних Офісу Генерального прокурора, звітів ООН, ВООЗ та Human Rights Watch, інформації місцевих мешканців. Інформація актуальна станом на червень 2026 року.
Якщо вам або вашим близьким потрібна допомога з евакуацією – телефонуйте на гарячу лінію Херсонської ОВА: 0800 101 102 або 0800 330 951.
Коментарів ще немає