Ілюстрація: ШІ
За 12 днів – з 19 червня по 2 липня – Україна отримала з Варшави ланцюг символічних і прагматичних ударів: орден, Мазепа у відповідь, МіГи на брухт, протекціоністські заяви про ЄС, скарги на брухт, урізаний прихисток, і нарешті – термін з міжвоєнної асиміляційної політики в найкривавішу ніч війни. А тепер до цього додався ще один шар: США попередили саму Польщу про можливу збройну провокацію з боку Росії вже за кілька місяців – і це змінює контекст усього, що відбувається.
Орден: хвиля, яка не вщухає
Увечері 19 червня президент Польщі Кароль Навроцький позбавив Володимира Зеленського ордена Білого Орла – формальна причина: назва підрозділу ССО “Героїв УПА”. Наступного дня Зеленський відправив нагороду назад поштою.
У відповідь свої відзнаки повернули всі три живі експрезиденти України, які їх мали – Леонід Кучма, Віктор Ющенко, Петро Порошенко, – а також міністр закордонних справ Андрій Сибіга, керівник Офісу президента Кирило Буданов, його заступник Ігор Жовква, посол у Варшаві Василь Боднар, експрем’єр Володимир Гройсман. Приєднався і польський голос: ексдепутат Сейму Пйотр Фоглер повернув власний “Золотий Хрест Заслуги”, назвавши рішення Навроцького “ганебним, таким, що виставляє Польщу на посміховисько”.
Прем’єр-міністр Польщі Дональд Туск 21 червня публічно назвав увесь конфлікт “стратегічною помилкою, яка матиме негативні наслідки для обох держав” – засудження пролунало не тільки з України.
Коли полякам нагадали, що орден досі мають Беніто Муссоліні, Катерина II і проросійський ексканцлер Німеччини Герхард Шредер, міністерка канцелярії Навроцького Агнешка Єнджак відповіла: перших двох не можна позбавити нагороди посмертно, а Шредер “ніколи не ображав польську націю так відкрито” – хоча визнала, що діяльність Шредера на користь путінської Росії “справді заслуговує осуду як шкідлива для Польщі та Європи”.
Звідки насправді взялась ідея
Про частину цієї історії ми вже писали. Польські журналісти-розслідувачі простежили походження ідеї позбавити Зеленського ордена – і вона народилась не в кабінеті Навроцького. Кампанія спершу крутилась довкола перепоховання Андрія Мельника, потім підсилилась темою УПА – у радикально антиукраїнських і проросійських колах польського інфопростору. Твіт екс-прем’єра Лешека Міллера з фразеологією “плювок в обличчя кожному поляку” розтиражували російські акаунти, білоруські telegram-канали і проросійські польські політики; серед активних коментаторів – втікач-суддя Томаш Шмидт, який працює на пропагандистському радіо в Мінську. Розслідування прямо констатує: “ситуація, коли польський президент реалізує пропозицію, що походила з проросійського сегменту польського інфопростору, є для Кремля очевидним виграшем”.
Польська депутатка Бобровська відреагувала на скандал влучно: “І якби не Герої УПА, то полякам заважали б українські аграрії, зерно, метал чи ще щось”.
А 2 липня – саме в ніч наймасованішого удару по Києву – той самий Лешек Міллер, за словами українського публіциста Андрія Іллєнка, “не витримав і сказав вголос” нове гасло: “Краще бути московською ганчіркою, ніж бандерівським памперсом”. Це узгоджується з давнішим публічним досьє Міллера – раніше він називав Зеленського “російською онучею”, а польський фактчекер Demagog викривав його на поширенні неправдивої соціології проти України.
Мазепа повертається
28 червня, у День Конституції України, у Києво-Печерській лаврі відкрили погруддя гетьмана Івана Мазепи. Зеленський назвав це “відновленням історичної справедливості” й анонсував повноцінний пам’ятник у центрі Києва – на місці, де 2013-го повалили Леніна. Символічний контраст: орден Білого Орла, який щойно забрали в сучасного президента, ще 1703 року – до офіційного заснування нагороди – отримав саме Мазепа за союз проти Москви з Карлом XII.
Пантеон: чому власне обурення Польщі виглядає непослідовним
1 липня Верховна Рада ухвалила закон про Український національний пантеон. 2 липня керівник канцелярії Навроцького Збіґнєв Богуцький розкритикував рішення й вжив термін “Східна Малопольща” – штучну назву міжвоєнної Польщі (1918-1939), яка мала витіснити “Західну Україну” й “Східну Галичину”.
Але у самій Польщі є два національних пантеони – Крипта на Вавелі в Кракові, де похований не лише Костюшко й Міцкевич, а й Юзеф Пілсудський, військовий діяч з не менш складною біографією, ніж будь-хто з діячів УПА, а також Крипта заслужених на Скалці. Плюс Могила Невідомого Солдата у Варшаві. Тобто обурення з приводу того, що Україна вирішила вшановувати власних героїв на власній землі, виглядає непослідовним – Польща робить точно те саме вже століттями.
МіГи – зі слів самого міністра
29-30 червня міністр оборони Польщі Владислав Косіняк-Камиш заявив: обіцяних МіГ-29 Україна не отримає, бо зірвалась угода “літаки в обмін на дронові технології”. Конкретика про утилізацію – літаки просто спишуть – з’явилась пізніше, у заяві Міноборони через Wirtualna Polska, вже 2 липня, буквально в день найкривавішого удару по Києву за всю війну.
Показовий момент: сам Косіняк-Камиш публічно визнав, що рішення “має політичне підґрунтя” і зумовлене “останніми суперечками на історичному тлі” – тобто пов’язав прагматичну відмову з тим самим орденовим скандалом.
Зерно, ЄС і той самий день
19 червня – той самий день, коли забрали орден – Навроцький на церемонії нагородження кращих польських аграріїв заявив, що відкриття ринку ЄС для України зашкодить польському сільському господарству. 26 червня голова Польської молочної палати повторила застереження, вимагаючи захисних механізмів у разі вступу України до ЄС.
Метал: “бідна Польща” на практиці
З 31 грудня 2025 Україна запровадила нульову квоту на експорт брухту – щоб зберегти сировину для власної металургії воєнного часу. Польща поскаржилась у Єврокомісію, заявивши про загрозу дефіциту. Але власний президент Польського союзу дистриб’юторів сталі Пйотр Сікорський це спростував: “У нас у Польщі надлишок брухту, ми експортуємо вдвічі більше, ніж ввозимо”. Аналітики GMK Center додають: більшість “імпортованого” з України брухту насправді просто транзитом ішло через Польщу до Туреччини, щоб обійти українське експортне мито €180/т.
Прихисток тане – і знову той самий підпис
Тимчасовий захист на рівні ЄС продовжили до березня 2027-го. Але саме Навроцький ветував урядовий законопроєкт про продовження виплат “800+” для українців, а голова його канцелярії заявляв: “більше не буде нескінченного продовження особливих умов для біженців з України”. З 5 березня 2026-го пільги різко скоротили: безкоштовне проживання – лише 60 днів, виплати – тільки за умови офіційної роботи.
Найкривавіша ніч
У ніч на 2 липня Росія завдала наймасованішого удару по Києву за всю війну – 74 ракети, майже 500 дронів. Станом на вечір – 27 загиблих, понад 100 постраждалих. 3 липня в столиці оголосили Днем жалоби. Того ж 2 липня речник Кремля Дмитро Пєсков заявив, що Росія “продовжить посилювати тиск на київський режим”. Того ж дня пролунала заява про “Малопольщу” – і той самий вислів Міллера про “московську ганчірку”.
Попередження, яке змінює контекст
За кілька годин до публікації цього матеріалу The Telegraph повідомив: США попередили Польщу про можливу збройну провокацію Росії вже за кілька найближчих місяців – удари дронами чи ракетами по критичній інфраструктурі, або обмежене наземне вторгнення через Калінінградську область і Білорусь. Мета – не окупація, а перевірка рішучості НАТО і спроба змусити Захід призупинити допомогу Україні. Про загрозу знає особисто Навроцький.
Тут варто пригадати одну дату, яку в Польщі знають краще, ніж будь-хто інший: 1939 рік. Тоді незалежність Польщі теж здавалась чимось само собою зрозумілим – до пакту Молотова-Ріббентропа і його таємного протоколу, за яким саме СРСР, разом із нацистською Німеччиною, поділив країну навпіл і стер її з карти на шість років. Росія – прямий правонаступник СРСР, і тепер, за оцінкою американської розвідки, вона розглядає вже сучасну Польщу як перешкоду на шляху до своїх цілей і готує проти неї збройну провокацію. Урок того року простий і незручний: суверенітет сусіда Росія не поважає в принципі, незалежно від того, наскільки цей сусід здається “своїм” чи “чужим” на певний момент.
Поки президентський табір Польщі шукає приводи для символічних уколів у бік України, яка вже четвертий рік буквально відстоює право на існування, варто тримати в голові просту річ: солідарність між сусідами, яким загрожує одне й те саме джерело небезпеки, зазвичай коштує дешевше, ніж її відсутність.
Не всі в Польщі говорять однаково
Тут важливо не скочуватись в узагальнення. Ексдипломат Андрій Дещиця прямо застерігає українців не реагувати на кожну заяву – “величезна кількість російських агентів і тролів усе розганяють і перекручують”. Ексочільник PiS-уряду Матеуш Моравецький відмовився приєднатись до бойкоту ордена і виступив проти блокування військової допомоги: “Я волію, щоб в українських танках гинули українські солдати, ніж щоб у польських танках гинули польські солдати”. А традиція польської проукраїнської думки має глибоке коріння – ще 1974 року засновник впливового часопису Kultura Єжи Ґедройць сформулював принцип: незалежність України сприяє незалежності Польщі, а поневолення України Росією – поневоленню Польщі.
Що це означає для Херсонщини
Польща лишається ключовим транзитним коридором зброї й допомоги, а для тисяч переселенців з Херсонщини – країною, де вони зараз живуть. Це не скасовує головного фронту: саме Росія досі називає ці землі “Новоросією” і саме звідти йде реальна загроза, а не з Варшави.
Символічні скандали у Варшаві не скасовують цього щодня – але й не залишаються “десь там, у великій політиці”, коли йдеться про урізані виплати чи ставлення сусідів. Хто в цій історії точніше прочитав момент – покаже час. А поки що польське ж власне розслідування показує, звідки насправді росли ноги в історії з орденом – і нагадування від союзників про спільну загрозу, яка нікуди не поділась.
