Ілюстрація: ШІ
28 червня, ввечері Путін виступив на з’їзді «Єдиної Росії» і заявив: головна задача армії – «повністю звільнити Донбас і Новоросію». Слово «Новоросія» він вживає не вперше – з 2014 року воно означає в його термінології весь південь України від Донбасу до Одеси включно. Наш Херсон. Наша земля. Наша історія – яку він давно намагається вкрасти.
Але є проблема. Ці землі ніколи не були російськими. І це не думка – це хронологія. І кожен її рядок Росія намагалась стерти.
«Новоросія» – це не повернення. Це перейменування чужого
«Новоросія» – адміністративна назва, яку Російська імперія запровадила у другій половині XVIII століття після завоювання чужих земель. Саме в такому порядку: спочатку прийшла армія, потім з’явилась назва. До завоювання ніякої «Новоросії» не існувало – ні на картах, ні в документах, ні в пам’яті народів, які тут жили.
Існувала Україна. Існували Запорозькі Вольності – козацька держава зі своїм самоврядуванням, військом, судом і землею. Існувало Кримське ханство – незалежна держава кримських татар. Все це Росія завоювала силою, перейменувала і оголосила «своїм здавна».
Путін повернув термін «Новоросія» у 2014 році – коли окупував Крим і запустив «Русскую вєсну» на Донбасі. Тоді ж він вперше офіційно вжив це слово на позначення південних та східних областей України. Сьогодні він вжив його знову – як ціль для армії. Розшифровка проста: він хоче те, чого у Росії ніколи не було.
До Росії тут були українці
Перша письмова згадка про українських козаків пов’язана з Тягинкою – селом на березі Дніпра на Херсонщині. XVI століття. На той час Московське царство ще не виходило до Чорного моря і не мало жодного стосунку до цих степів – воно воювало зі шведами та поляками за зовсім інші землі, далеко звідси. Тут, у Нижньому Подніпров’ї, козаки засновували зимівники по всьому степу аж до Чорного моря. Запорозьке козацтво мало свою адміністрацію – паланки, свій суд, свою землю. Це була не банда і не вільниця – це була українська державність у степу. Без Москви. Без Росії. Без будь-якого дозволу.
Козацькі паланки ділили між собою всю херсонську землю. Інгульська паланка. Прогноївська паланка. Сьогоднішнє село Геройське на Херсонщині колись називалось Прогної і було столицею однієї з них. Ці назви з’явились і існували незалежно від будь-якої Росії – власне, у той час коли козаки будували свої паланки на Херсонщині, майбутньої Російської імперії ще навіть не існувало як такої: Петро I проголосить її лише у 1721 році. На окремих картах середини XVIII століття назва «Херсон» вже з’являється – за два десятиліття до офіційного заснування міста. Україна тут була. Росії – не було.
Запорізька Січ – це не просто козацький табір. Це державне утворення, яке дослідники називають прообразом української державності. У ній діяла виборна влада, козацька рада, власне законодавство. Москва це розуміла – і саме тому боялась.
Як Катерина обдурила козаків
У 1768 році почалась чергова російсько-турецька війна. Запорожці стали до неї разом з Росією – виставили 7500 кінних і 5800 піших козаків, спорядили флотилію. Козаки відзначились під Очаковим, штурмували Перекоп, воювали при Ларзі і Кагулі. Кошовий отаман Петро Калнишевський отримав золоту шаблю та інші відзнаки – Росія демонстративно нагороджувала козацьку верхівку.
Війна закінчилась у 1774 році. Козаки перемогли разом з Росією і повернулись додому – хто до родини, хто на зимівник. Більшість роз’їхалась відпочивати після шести років війни. Вони не знали, що для Катерини вони вже стали непотрібними.
Навесні 1775 року, поки більшість козаків була вдома, а не на Січі, Катерина таємно прийняла рішення про ліквідацію Запорозької Січі. Серед населення поширили чутки, що російські війська просто рухаються на прикордонну службу. На початку червня 1775 року 50-тисячна армія під командуванням генерала Текелія раптово оточила Січ з усіх боків. Козаки не чинили опору – вони пам’ятали Батуринську різанину 1709 року, коли Петро I вирізав мирних жителів – і це було одним із чинників, через які частина козаків, яка пропонувала чинити опір, не отримала підтримки.
Катерина оголосила Січ «кублом пияків та розбишак» і видала маніфест про її ліквідацію «з викоріненням на майбутнє самої назви запорізьких козаків». У маніфесті не було жодного слова про шість років спільної війни, жодного слова про пролиту козацьку кров. Кошового отамана Калнишевського – 85-річного героя, якого щойно нагородили найвищим орденом – заарештували і відправили на Соловки, за полярне коло. Він провів там 25 років.
Козацькі землі роздали фаворитам і наближеним Катерини. Генерал Текелій, який знищив Січ, отримав орден і маєток. Навіть донські козаки, які допомагали руйнувати Запорізьку Січ, невдовзі отримали «подяку» від тієї ж Катерини – їхню автономію обмежили, управління підпорядкували імперській адміністрації. Росія використала всіх – і зрадила всіх.
До Росії тут була держава кримських татар
Кримське ханство існувало з 1449 по 1783 рік – 334 роки. Це більше, ніж від часу заснування США до сьогодні. Воно існувало і розвивалось тоді, коли Московська держава ще лише формувалась як регіональна сила – і продовжувало існувати ще десятиліття після того, як Російська імперія з’явилась на карті. Ханство мало свою столицю – Бахчисарай, свою династію Ґераїв, свою державну організацію, свою культуру і свою мову.
Після 1709 року, коли Росія вперше зруйнувала Запорозьку Січ, козаки знайшли притулок саме тут – у Кримського ханства. З 1711 по 1734 рік Олешківська Січ стояла на Херсонщині, під захистом кримського хана. Два народи – українці і кримські татари – сусіди на одній землі, без Росії.
У 1783 році Катерина II підписала маніфест про «прийняття» Криму. Насправді це було завоювання: останнього хана Шагін Гірея змусили під тиском зректись і виїхати з країни. Населення не питали. Кримські татари, які становили переважну більшість населення Криму на момент анексії, отримали нових господарів – яких ніхто не обирав.
Та сама схема – інші народи, та сама Росія
Козаки воювали за Росію – Росія знищила Січ і оголосила козаків «розбишаками». Кримські татари жили у своїй державі – Росія її анексувала і перейменувала. Але цим Росія не зупинилась.
У травні 1944 року Сталін депортував увесь кримськотатарський народ. За три дні – 18-21 травня – з Криму вивезли у товарних вагонах понад 200 тисяч людей, переважно жінок, дітей та людей похилого віку, бо чоловіки були на фронті. Майже 30 тисяч кримських татар воювали в лавах Червоної армії – 21 з них представлені до звання Героя Радянського Союзу. Їх депортували разом з усіма. У радянських переписах 1959, 1970 і 1979 років кримських татар не виділяли як окремий народ – їх записували просто як «татар», розчиняючи в загальній масі. Окремої графи не існувало.
Козаки воювали – Росія знищила їхню державу. Кримські татари воювали – Росія депортувала їхній народ. Схема ідентична через 170 років: використати у війні, перемогти, знищити ідентичність, переписати назву землі.
Росія сама підписала що це Україна
Після розпаду Радянського Союзу Україна успадкувала третій за розміром ядерний арсенал у світі – 1272 ядерні боєголовки. У 1994 році, щоб забезпечити мир і безпеку, Україна погодилась від нього відмовитись. В обмін Росія, США і Велика Британія підписали Будапештський меморандум – і зобов’язались «утримуватись від загрози силою або її застосування проти територіальної цілісності України».
Росія підписала цей документ власноруч. Борис Єльцин поставив підпис. Росія офіційно і публічно визнала: Херсонщина, Запоріжжя, Донбас, Крим – це Україна. Через двадцять років та сама Росія окупувала Крим і розпочала війну на Донбасі.
У 2014 році Генеральна Асамблея ООН прийняла резолюцію, яку підтримала більшість країн світу: суверенітет і територіальна цілісність України непорушні. Крим – Україна. Донбас – Україна, Херсонщина – Україна. Весь світ це підтвердив.
Так само, як козаки воювали за Росію і отримали знищення Січі – Україна здала ядерну зброю і отримала російське вторгнення. Схема не змінилась за 220 років. Використати – і зрадити.
Чому Росія бреше про «свою» землю
Відповідь проста: у Росії немає власної давньої історії на цих землях. Тому вона краде чужу.
Катерина перейменовувала козацькі і татарські назви на грецькі та латинські – мода на античність, а заодно стирання пам’яті. Сталін заборонив саме слово «кримські татари». Путін реанімував «Новоросію» – назву, яку Росія сама вигадала після завоювання чужих земель, і тепер використовує як «доказ» їхньої «споконвічності».
Це і є системна брехня: придумати назву, забороняти справжні імена, чекати поки пам’ять зітреться, а потім оголошувати що «так було завжди». Херсон – не «Новоросія». Херсон – це козацька земля, яку Росія завоювала, перейменувала і тепер хоче завоювати знову.
Путін вчора назвав це «звільненням». Тим часом інфраструктура окупованого Криму руйнується під ударами ЗСУ. Але звільнити можна лише те, що колись було твоїм. До другої половини XVIII століття Росія не контролювала жодного сантиметру сучасної Херсонщини чи Криму. Ці землі – українські козацькі Вольності і держава кримських татар – були завойовані, перейменовані і включені до Російської імперії силою.
«Новоросія» – це не повернення додому. Це назва для крадіжки. І крадій це сказав це вголос.
