Сім'я з Білозерки в модульному містечку на Київщині

Зображення: Вгору

Сім’я Ларіонових з Білозерської громади на Херсонщині, зокрема Поліна Ларіонова з двома синами та її сестра Марина, знайшли прихисток у модульному містечку на Київщині. Їхня історія, опублікована виданням Frontliner, розповідає про виклики життя переселенців: обмежений простір, спільні кухні, труднощі із заробітком та пошуком медикаментів. Водночас гуманітарна допомога з часом скорочується, що ускладнює забезпечення базових потреб евакуйованих.

Втеча з окупації та нові реалії у шелтері

Поліна Ларіонова разом із синами покинула селище Черешеньки, що на Херсонщині, чотири роки тому, одразу після деокупації. Вона згадує, як після приходу російських військових життя повністю змінилося: селище опинилося в ізоляції, люди боялися виходити на вулицю, а поїздки через блокпости загрожували побиттям або зникненням. За словами Поліни, найбільше вони тоді боялися за дітей та жінок. Сім’я кілька разів намагалася евакуюватися, але російські військові постійно затримували колони або розвертали людей назад.

В окупації люди постійно шукали їжу, ліки та зв’язок. Поліна щодня долала десятки кілометрів велосипедом до Білозерки, щоб купити продукти та зв’язатися з рідними. Після деокупації Херсонщини вона ще деякий час залишалася вдома, але зрозуміла, що дітям, чотирнадцятирічному Олександру та шестирічному Дмитру, потрібні школа та садок, а нормального життя і роботи в селі вже не було.

Зараз Поліна живе в шелтері на Київщині. Вона зазначає, що між мешканцями постійно виникають конфлікти, а допомоги стає дедалі менше. Раніше гуманітарні організації привозили продуктові набори, постіль, посуд. Зараз, як йдеться в матеріалі Frontliner, більшість нових мешканців отримують лише місце для проживання. «Двоярусних два ліжка, дві шафи, два столи – і все. Тут не ступи, там не ступи», – каже вона. Поліна постійно підпрацьовує: прибирає приміщення ринку та вивозить сміття. Знайти постійну роботу важко через необхідність забирати молодшого сина із садочка під час тривог, адже залишити його ні з ким. Грошей вистачає лише на їжу та ліки. Один зі синів досі не звик до Києва й хоче додому, як і сама Поліна. У Черешеньках у неї залишився будинок без даху, а також постійні нальоти дронів та обстріли.

Катування в окупації та бажання повернутися додому

У квітні 2026 року до шелтера приїхала сестра Поліни, Марина Ларіонова. До цього вона жила у Білозерці, яка постійно перебуває під російськими обстрілами. Марина не хотіла виїжджати до останнього, чекаючи сина з фронту та намагаючись триматися за звичне життя. Її евакуювали військові. За її словами, людей у селищі майже не лишилось.

Син Марини, 23-річний Едуард Ларіонов, долучився до тероборони на початку повномасштабного вторгнення. Під час окупації Херсона він допомагав виводити українських військових і цивільних. Едуард отримав поранення в руку під час служби; права рука досі нормально не працює, але після ВЛК його знову відправили на службу.

Під час окупації російські військові тримали Марину в Білозерській поліції. «Побили, зуби повибивали. Допитували, шукали докази, перевертали весь будинок», – розповіла Марина. Навіть після деокупації життя на Херсонщині ставало дедалі небезпечнішим, російські дрони літали просто над будинками. Спочатку Марину відвезли до Миколаєва, а вже звідти сестра допомогла переїхати на Київщину.

Щоб мати хоч якісь гроші, Марина одразу пішла працювати пакувальницею. Майже всю зарплату вона пересилає рідним на Херсонщину, де досі залишаються її син, племінник і невістка. Марина каже, що зараз у прифронтових селах людям дедалі важче отримати допомогу. Попри все пережите, вона досі постійно думає про дім і не може звикнути до життя в Києві. Її головне бажання – щоб син залишився живим і щоб можна було повернутися додому.

Виплати ВПО на Херсонщині

Станом на травень 2026 року на деокупованій території Херсонської області зареєстровано 48 567 внутрішньо переміщених осіб (ВПО). Протягом січня – травня 2026 року виплати допомоги припинили 689 людям зі статусом ВПО. Загалом на правобережжі Херсонщини виплатами допомоги на проживання забезпечені 15 545 внутрішньо переміщених осіб.