У таврійському селі Зміївка, неподалік Каховки, проживає сучасна шведська громада. Село Зміївка, у якому зараз живе приблизно 100 осіб, виникло на місці поселення Старошведське. Нащадки скандинавів зберегли тут старі релігійні обряди предків. Серед них є навіть ті, хто досі володіє таким варіантом шведської мови, яким у Швеції розмовляли хіба що в 18 ст. Поблизу Зміївки розташоване село Любимівка, де тепер функціонує фабрика Лариси Боден та її чоловіка – сучасного шведа. А почалося все дванадцять років тому:
Дванадцять років тому мені було все одно: килими робити, свічки, чи мило. Головне – щоб для людей в селі робота була цілий рік, і я могла продати виріб.
Лариса розповідає, що з майбутніми партнерами вони зустрілися у Швеції на вечірці. Вони розказали їй про приголомшливу ідею створювати килими, відновлювати старі ткацькі традиції Скандинавії. При чому зробити це в Україні.
Лариса з чоловіком поїхали знайомитися із досвідченими шведськими ткалями. Побачивши, як жінки працюють, подружжя вмовило їх продати їм три верстати й приїхати в Україну на кілька місяців. Для семидесятилітніх європейок реалії українського села на Херсонщині стали своєрідним культурним шоком, але початок довгої міжкультурної співпраці було покладено: жінки почали навчати українок свого ремесла. Так почалася історія фабрики, а сьогодні на виробництві в Любимівці працює сорок осіб, а замовлення на вироби надходять з різних країн світу.
Килими
Килими на фабриці Vandra Rugs виготовляють із бавовни, оскільки вовна надто жорстка і часто не годиться для маніпуляцій з дизайном. Хоча останні п’ять років власники фабрики намагаються експериментувати з матеріалами, тож купили три верстати з Фінляндії для виробів із 100-відсоткової вовни, але половину килимів все ще виготовляють із бавовни.
Лариса зазвичай закуповує натуральну бавовну, а потім працівники, за спеціальною рецептурою, фарбують виріб для кожного клієнта на замовлення. Зокрема, компанія дизайну та інтер’єру «Svenskt Tenn», що є офіційним представником оригінальних тканин і малюнків австрійсько-шведського архітектора Йозефа Франка, регулярно замовляє у Любимівці килими для своїх інтер’єрів :
— Ідея використання тканини для килимів йде з далекого минулого. В старі часи наші бабусі робили «ряднушки» чи «дранки». Тобто килимки зі старої одежі. Для цього рвали одежу, і з неї робили доріжки.
Саме Йозеф Франк у 20 ст. почав використовувати старі технології і рештки тканин для створення нового сучасного дизайну. В 30-х роках він створив свій неповторний стиль, але вже в 50-60-х роках текстильна промисловість у Скандинавії пішла на спад, оскільки дешевше було використовувати матеріали та робочу силу інших країн. Лариса Боден розповідає про реальні причини економічного співробітництва між заможнішими країнами та Україною:
— На сьогодні в Каховку переїхало навіть турецьке виробництво, тому що в Туреччині швачка в середньому отримує приблизно 700 євро. Тобто в Україні ще є величезний потенціал для росту. А всі трудомісткі процеси завжди містяться там, де є, скажімо, достатньо дешева робоча сила. На жаль. Крім того, наші робітниці доволі витривалі: там де з умовним бельгійським виробництвом треба ще потрудитися, щоб у п’ятницю вийти на зв’язок, в Україні будуть працювати вдень і вночі, щоб до ранку понеділка закінчити замовлення.
Виробництво і міжнародна співпраця
Верстати на виробництві виключно ручної роботи. Автор кількох ноу-хау на фабриці, український інженер Олександр розробив верстат, що виділяєтсья з-поміж інших розмірами. Він розрахований на килими, що мають понад шість метрів у довжину. Такі зазвичай замовляють для США та Великої Британії. За українським стандартом ткацькі верстати обладнані двома-чотирма педалями, тоді як на фабриці в Любимівці використовують складні машини – на шість-вісім педалей, що дозволяє виконувати більш різноманітні ткацькі техніки. Відтак кожна робітниця проходить спочатку піврічне навчання, а потім ще півроку працює у парі з досвідченою майстринею.
Попри те, що на фабриці наразі працює вісім верстатів, за тиждень на виході може бути не більше п’яти килимів, оскільки кожен виріб проходить кілька етапів узгодження із замовником:
— Особливість нашого бізнесу в тому, що ми, справді, ткацьке ательє. Тобто в нас немає стоку – ми не виробляємо килими, які хтось колись придбає у крамниці. Всі вироби були кимось придумані, і в основі, можливо, були якісь наші зразки. Дуже часто наші клієнти вигадують власні комбінації і дизайни. Попри те, що на вигляд виріб простий, за кожним килимом стоїть чиясь геніальна думка.
Фабрика співпрацює зі світовими архітекторами та дизайнерами, зокрема, скандинавськими. Три рази на тиждень замовникам поштою надсилають зразки приблизно в 15-16 країн світу:
— В кожному третьому журналі «Better homes and gardens» ми завжди можемо знайти посилання на наш килим. Ми не знаємо наших клієнтів, оскільки замовлення отримує через дистриб’юторів, але ім’я архітектора можемо побачити.
Культурний обмін між Україною та Швецією на території Таврії відбувається постійно. Двічі на рік фабрику в Любимівці відвідують туристи зі Швеції – їх цікавлять об’єкти шведської культури. Іноземці, в першу чергу, їдуть у Зміївку, де зберігся значний пласт історії переселенців. У місті Каховка, до того ж, розташована компанія «Чумак», яка теж була заснована шведськими підприємцями ще в 1993 році. Серед туристів є як представники старшого віку, так і молоді шведи. Крім того, подивитися на те, як створюють килими, приїжджають школярі з місцевих шкіл.
— Ми робили фотосесію, бо потрібні були нові фотографії для інстаграму, для партнерів. У нас є замовники, які в принципі просять надіслати фотографії ательє, ткаль, які зробили їхній килим. Протягом дня приїхала дівчина, яка фотографувала робітниць, виробництво.
Марія пише: «Це точно наші ткалі? Ти не брала ніяких моделей? Для чого нам моделі для фотосесії?». Я кажу: «Марія, які моделі? Де я в Каховці візьму моделей?». Просто всі зранку приїхали нафарбовані, з зачісками, гарні.
Реалізація в Україні
Хоча фабрика Лариси Боден працює на закордонний ринок, у 2018 році вони вперше спробували реалізувати стокові килими в Україні. В процесі виробництва залишаються залишки тканин, які фарбували для замовника, але щоб ці маленькі шматочки не залежувалися було вирішено шукати місця дистрибуції в Україні.
Пані Лариса каже, що комерційного успіху цей проект поки не має, адже якісний виріб коштує недешево, а йти на компроміси не хочеться:
— Килим зі справжньої вовни не може коштувати, наприклад, 3000 гривень в Україні. Тому що сама вовна коштує 12-15 доларів за кілограм. Вовну ж треба ще пофарбувати, виткати. Скільки може коштувати килим за квадратний метр? І приблизно два з половиною кілограми вовни йде на один квадратний метр. Плюс вам треба основа. Для наших килимів ми використовуємо тільки бельгійський льон – він не тягнеться, дуже пружний, добре тримає форму. Так, ми теж думали: «А зробимо дешевше!». Але ти розумієш, що це зовсім не та якість. Тому, якщо ми можемо надавати продукцію високої якості в Європу, звідки в нас уже є замовлення на липень, то навіщо розпорошуватися, робити щось дешево і не зовсім якісно, якщо в тебе є замовник, який готовий платити гроші.
На запитання, чи є в Україні схожі виробництва, Лариса відповідає, що конкуренція – це не зовсім те слово, яким можна охарактеризувати ринок. Те, що вирізняє вироби Ларисиної фабрики на сьогодні – це особливості партнерської бази і замовлень:
Це не космічні кораблі, тобто тут немає високих технологій. Кожен може купити верстат і почати робити такі самі килими.
Лариса Боден, як і інші творці унікальних килимів, шукають своїх клієнтів закордоном, оскільки український покупець поки не готовий до такого продукту. Об’єднує жінок-підприємців одне прагнення – творити якісний продукт, робити це в Україні та допомагати одне одному рухатися вперед, притримуючись кожен свого шляху.
