Ірина Терлецька в дитинстві мріяла стати лікарем, але доля повела її іншим шляхом. Шляхом від Білорусії до України, від мрії до мети. На сьогодні Ірина Терлецька — головний редактор чаплинської газети «Голос Таврії».«Я народилась в Білорусії, батьки мої переїхали в Україну ще в 70-х роках, це мені було 5 років як ми переїхали в Херсон. Тому освіту здобула нашу, українську».
Ірина має 2 вищих освіти: перша за спеціальністю філолог — викладач української мови та літератури, а друга — за спеціальністю державне управління.
Два роки Ірина відпрацювала у преображенській школі викладачем, потім — заступником директора. Витримавши конкурсні випробування, пішла на держслужбу. І вже через рік стала заступником голови Райдержадміністрації.
Після була начальником відділу культури і туризму, і цей час згадує так:
«Коли я працювала у сфері культури, Прем’єр-міністром в країні була Юлія Володимирівна. Для мене було дуже приємно, те, що вона дійсно підтримала працівників культури, які були по заробітній платі, мабуть, на найнижчому щаблі у суспільстві. Якщо говорити про освітян чи медиків у ті часи, то у них була достойна заробітна плата, але що стосується бібліотекарів, працівників культури, Юлія Володимирівна зробила великий крок, щоб завоювати прихильність цієї верстви населення. Зрозуміло, що ці зміни вплинули не тільки на працівників культури, але і на їх сім’ї. Тому у неї був і є на сьогодні свій електорат, які поважали, поважають і будуть поважати Юлію Володимирівну у майбутньому».
Згодом доля привела Ірину до редакції газети «Голос Таврії, де наразі вона працює головним редактором.
«Коли я вперше зайшла в будівлю редакції Голос Таврії, мені хотілось плакати. Хотілось розвернутися і бігти світ за очі, тому, що такого сараю ще не бачила».
Згодом Ірина Іванівна разом з друзями, підприємцям Чаплинського району, зробили ремонт, тож тепер приміщення — це повноцінна редакція, а не «хатинка на курячих ніжках», як стверджує вона сама.
Про свій вибір професії Ірина каже так: «Мені захотілось спробувати щось нове. Журналістика мені по душі».
Обрана професія забирає чимало часу, тому з родиною в повному складі бачиться рідко, але Ірина вдячна чоловікові та дітям, за підтримку.
«Без них я, можливо, не стала б тим, ким є зараз».
Единый щит