Лівобережжя Херсонщини продовжує перебувати під тимчасовою окупацією РФ, яка розпочалась із перших днів повномасштабного вторгнення. Ті, хто виїхав до інших регіонів України чи за кордон, втратили все: будинки, майно, подекуди — родинні зв’язки.
Жителі області розповіли, як вплинула на них російська окупація, як змінила їхні звички, свідомість та відчуття.
Тетяна Ковінькова живе у селі під Києвом у місці тимчасового проживання внутрішньо переміщених осіб. Рідний Берислав залишила у 2022 році, після того як його окупували російські військові.
"Було страшно, коли їхні машини їздили по Бериславу, по нашій вулиці. Заглядали у всі двори. Я виїхала, тому що не могла далі там жити і терпіти все це. Не було ні води, ні газу, ні електроенергії. Ніколи в житті не думала, що на старість таке буде", — згадує жінка.
Ірина Дробиш теж виїхала з окупованого на той час Берислава. Каже, у місті була нестача продуктів та ліків, відчувався постійний тиск і страх за життя своє та близьких.
"Був постійний ризик, що тебе можуть у будь-який момент забрати на допит і звинуватити в тому, що у тебе вдома знайшли український прапор чи українську книжку. Я розуміла, що залишатись в окупації особисто мені, моїй родині не можна, тому що я державний службовець, мій чоловік працював у ДСНС. Я два місяці не спала. Стояла біля вікна і весь час чекала, що до нас прийдуть з обшуками", — сказала Ірина.
Зараз вона — керівниця місця тимчасового проживання внутрішньо переміщених осіб. Говорить, у "Містечку Хансена" почали життя заново понад 300 родин, які виїхали з тимчасово окупованих територій.
"Ми допомагаємо людям проходити медогляди, влаштовуватися в школи. Працюємо з пенсійними й іншими фондами, які надають їжу чи можливість пройти медичне обстеження. Є такі люди, які виїхали взагалі без одягу, без грошей, без будь-яких збережень. Саме таких людей ми забирали в наші містечка", — сказала жінка.
З перших днів повномасштабного вторгнення перебуває в окупації Олешківська громада, розповіла начальниця місцевої міської військової адміністрації Тетяна Гасаненко. До 24 лютого 2022 року у громаді жили понад 40 тисяч людей. Зараз — близько семи тисяч.
"Я не побоюся цього слова, коли скажу, що громада зруйнована, тому що фактично перестали існувати п'ять наших населених пунктів. Всього їх 13. Так само і в Олешках є повністю зруйновані райони, але є також місця, де більш компактно проживають люди. До населених пунктів неможливо проїхати — дороги прострілюються, постійні дронові атаки, вибухи. Так само зруйнована вся інфраструктура, немає доріг", — говорить Гасаненко.
За її словами, після російського теракту на Каховській ГЕС Олешки вже майже чотири роки залишаються без електроенергії, газу та водопостачання". Люди у громаді вимушені виживати.
"Вони без продуктів, без медичної допомоги, ніде не працюють. Для того, щоб оформити якісь соціальні виплати, треба їхати до Скадовська. Дорога, яка туди веде, вже два роки як називається "дорогою смерті" через постійні дронові атаки", — сказала очільниця МВА.
Тетяна Гасаненко додала, що складною залишається також ситуація з медициною. Окупанти декілька разів намагалися взагалі закрити місцеву лікарню.
"У лікарні на сьогодні надається тільки хірургічна допомога, тому що це фактично питання життя та смерті. Люди помирають і від крововтрат, і з інших причин", — каже вона.
Майже 34 тисячі жителів Олешківської громади живуть на підконтрольній Україні території та за кордоном. Попри те, що будинки у багатьох зруйновані, люди найбільше сумують за рідним домом і землею, говорить Тетяна Гасаненко.
"Станом на сьогодні у нас внесено до реєстру зруйнованого та пошкодженого майна більш ніж п'ять тисяч повідомлень. Звісно, це досить умовна цифра. Може здатись, що це просто стіни, але у тих стінах було твоє життя, за тими стінами часом відчуваєш жаль і тугу. Мені просто хочеться повернутися на ту землю, стати ногами на землю лівого берега Дніпра. Але майно вже не має цінності, є цінність людського життя", — розповіла Гасаненко.
Тетяна Гарбар під час російської окупації втратила чоловіка. Її село Новокаїри Бериславського району військові РФ окупували у березні 2022 року, говорить жінка.
"Окупація — це страшно. Не можна було вийти з телефоном на вулицю. Примушували пов'язувати на руки ті ганчірки білі. Мене відправив сюди чоловік. Довелося залишити все — будинок, господарство. Чоловік допомагав нашим, передавав дані. Сказав, що я буду заважати", — сказала Тетяна.
Потім жінка зв'язалась телефоном із сусідами і дізналась, що 17 серпня 2022 року російські військові забрали її чоловіка з дому. З того часу два з половиною роки родина шукала його як безвісти зниклого.
"Ми зовсім нічого про нього не знали. А 13 березня 2025-го мені зателефонував слідчий. Сказав, що знайдені останки, яким може бути два роки. Експертиза ДНК підтвердила, що це його останки", — розповіла Тетяна Гарбар.
Олена — переселенка з Каховки. Зараз живе у Києві. Каже, найбільше сумує за рідними, які залишились в окупації.
"Вже чотири роки я не маю можливості повернутись до себе додому, зайти в свою квартиру, побачити своїх батьків. Я була змушена якось опанувати своє життя, щось почати з початку, переосмислити. Але це дуже важко. І туга за рідними, за рідним домом, то дуже велика туга", — поділилася жінка.
Начальник Каховської міської військової адміністрації Віталій Немерець розповів, що з окупованої громади виїхали майже 10 тисяч жителів.
"До нашої громади окрім міста Каховка входять ще п'ять населених пунктів. Це села Мала Каховка, Роздольне, Чорноморовка, Вільна Україна і Коробки. Всі вони, на жаль, тимчасово окуповані. Там залишається до 10 тисяч людей", — сказав він.
Ті, хто проживає в окупації, часто залишаються сам на сам зі своїми проблемами, говорить Немерець. За його словами, є чимало домогосподарств, де відсутнє опалення, перебої з електрикою та водопостачанням.
"Комунальні служби там майже не виїжджають за адресами, які знаходяться поблизу Дніпра. Тому всі проблеми, які виникають: пориви, розриви, підтоплення — все це лишається так, як є. Що стосується продуктів, то вони там є, але якість, звісно, не така, як була у нас. Якщо хтось важко захворів, то у Каховській громаді майже нема кому оперувати. Через це люди вимушені їхати десь далеко та боротися за життя", — розповів начальник МВА.
Для людей, які пережили окупацію, втрати рідних, дому, майна, звичного способу життя не минають безслідно, говорить психологиня благодійного фонду "Нова Каховка — це Україна" Марія Прокопчук.
"Люди переживають втрати — втрати рідної землі, всього близького і знайомого. Постає питання взаємовідносин з тими членами родини, які лишились на окупованих територіях і тими людьми, хто виїхав. І часто такі стосунки не витримують відстані або різниці у поглядах. Іноді навіть ці контакти обриваються — і це теж втрата. Напруга, в якій люди перебували там і перебувають досі, теж впливає на психологічний стан і на внутрішній ресурс", — сказала вона.
Крім того, на стан людей впливає психологічне або фізичне насилля, якого вони могли зазнати під час окупації. Це побиття, зникнення рідних, зґвалтування, фільтрація, спроби виїхати з ТОТ тощо, говорить психологиня.
"Ми можемо говорити й про певні психосоматичні прояви, тому що психіка тісно пов'язана з тілом. Тіло відповідно реагує на психологічні переживання. Це може проявлятися різними болями, хворобами. Тобто призводити не лише до депресії, втрати настрою, сил, відчуття апатії чи безсилля, а навіть до погіршення фізичного стану, до загострення хронічних хвороб, або появи нових", — каже Марія Прокопчук.
Джерело – Суспільне
