Ярина Чорногуз – українська поетеса, волонтерка, військовослужбовиця, бойова медикиня поділилася враженнями від відвідування Херсона.
Про свої відчуття, які гуртуються на порівнянні того, як було у Херсоні після звільнення у 2022-2023 роках, та як є зараз, вона написала на своїй сторінці у Фейсбуці. Далі – пряма мова:
«Сьогодні велику частину дня гуляли по Херсону. Пройшлися майже до Дніпра.
Порожні вулиці, поодинокі люди на зупинках, звична тремтлива тиша в історичному центрі. Біля ЦУМу той самий пан вибиває на паркані мелодії барабанними палицями. Самотньо, серед пустоти площі, навпроти розваленої КАБом облради. Квітучі дерева вдало створюють ілюзію безпеки і легкості.
Я згадувала Херсон у 2020-му з шаленим трафіком по цих самих вулицях, та як у ресторані «ТвінПікс», в який ми їздили часом з нашої бази на березі моря – не можна було знайти вільного жодного столика. А зараз там забиті вікна.
Згадувала Херсон у 2023-му, наступного року після звільнення, коли ми жили за дві вулиці від Дніпра, і між чергуваннями на еваку я робила пробіжку, дивлячись на ще цілий міст на Корабел.
Зараз 2026. Торік, 16 квітня зачинився мій улюблений заклад «Кіт на даху», неподалік театру. Для мене це була настільки сумна подія, що я запамʼятала дату. Їхня неонова вивіска, коти, кальян і дуже харизматичний офіціант були справжньою віддушиною серед темряви порожніх вулиць центру у 2023, і у 2025.
Бачила, як відчинялися після звільнення від окупації заклад за закладом у 2023, і так само, як вони зачинялися у 2025 через дронові атаки та цю спорожнілість міста. Деякі продовжують працювати вперто далі, і для мене як військової – ці люди викликають велику повагу. В одному з таких закладів нам сьогодні сказали, що з меню є лише дві страви. А коли я попросила просто чай, то офіціант став радити замовити сирники зі словами «Усі до нас по них їдуть». І звісно, я їх замовила. Ми у тій фазі війни, де вже мало що мотивує, коли всі вже розучилися це робити, але стійкість цих поодиноких продуктових магазинів, кавʼярень, і водійок тролейбуса, одна з яких сьогодні за півтора кілометра від Дніпра натягувала посеред дороги дріт, що спав, мотивує.
Серед порожніх вулиць міста апокаліпсиса ми сьогодні гуляли з чоловіком за руки прогулянковим темпом у місцях, де вже ніхто не ходить, мов пара дурнів. І нам було все одно. Ми уявляли, як швидко все назад наповниться людьми, як швидко заміниться кожна вибита шибка, і кожен пощерблений легким дроном чи РСЗО фасад, щойно скінчилася б війна і ми перемогли.
Гуляла і гулятиму цими вулицями, попри всі заявлені ворогом небезпеки. Просто принципово. І тому, що хочу бути з цим містом у його найважчі часи».
Дякуємо, Ярино, за такий теплий відгук про наше рідне місто. Люди у коментарях під постом так і зазначали:
«Дякую вам, пані Ярино, за захист мого рідного міста! І за те, що відчуваєте його душу!».
***
«Сумно. Але я досі вірю, що одного ранку прочитаю, як на ворожу злу країну впав великий метеорит (ну падав вже на них Тунгуський метеорит, тому траєкторія вже відома, можна лише трохи скорегувати ближче до червоної площі). І ми відбудуємо прекрасний Херсон. І оновимо все, що нам зруйнували. І наш південь розквітне не гірше закордонних розрекламованих туристичних мєк. Вірю, що мир на нашій землі настане».
***
«Я наче сама пройшлась старим центром. Скучила за рідним містом, за домом».
***
«Дякую Вам, мила Пані Ярина, що так щемно пишете про моє місто! Дякую за захист, за віру в його майбутнє, за вірші присвячені Херсону!».
Фото: Instagram/Костянтин та Влада Ліберови
Джерело – Гривна
