![](https://cdn4.suspilne.media/images/resize/2160x1.78/9a3d7f1e60ac45e6.jpg)
"Це було страшно. Це вибухи кожен день, кожен час, кожну мить. Там від хат один щебінь залишився. І вони почали гатити далі вулицями. Все геть порозбивали. Там взагалі згорілі двори. Там просто запах смерті", — так Василина Дюкар розповідає про своє рідне село Іванівку.
Пів року жінка разом з односельчанином Юрієм жили під щоденними атаками армії РФ у сусідському будинку, одному з небагатьох вцілілих у селі.
"Нас лишалося двоє. Хлопець з іншої вулиці мені допомагав. Просто вже, коли порозбивалося все, то ми разом трималися, щоб хоч не так страшно було: або води піти набрати, або щось зварити, чи щось інше. Щоб набрати води, навіть дві баклажки, нам треба було вставати о третій годині ночі, перебігати через дорогу до колодязя і набирати воду. Вночі, щоб ніхто нас не бачив, щоб тихо було і не побачили дрони", — пояснила жінка.
![](https://cdn4.suspilne.media/images/resize/794x0.1/372064477d9f12a3.jpg)
У 2024 році російські обстріли села посилилися, почалася евакуація, людей закликали виїжджати, розповіла Василина. Вона тоді вирішила залишитись.
"Я ж не думала, що так все буде складно. Ну, і дійшло до того, що страшно було вийти у двір, страшно було навіть на порозі стояти — кухні або хати. Страшно було, бо дрони. Велосипед стоїть, муляв їм той велосипед і вони кинули гранату з дрона. Відірвало колесо та половину руля. І той велосипед на частини. Я зрозуміла, що потрібно вибиратися", — згадує Василина.
За словами жінки, вони з Юрієм були останніми жителями свого села.
"Ми чекали, коли буде або туман, або дощ. І ми вийшли. Почали йти, пройшли півтора кілометра. Тут за нами узявся дрон. Ми йдемо, а він за нами летить і летить. Потім він улетів. І почали бити снаряди. Один снаряд прилетів вліво в полі, другий — справа в полі. А третій снаряд прилетів біля мене. Мене обсипало землею. Я оглухла на одне вухо. Потім ніби тиша була і ми ще трохи пройшли. А потім чуємо — щось летить, свистить. Це був дрон із вибухівкою. Він потім нас шукав. Ми заховалися в кущі, у дерева і нас це врятувало, врятувала посадка", — розповіла вона.
![](https://cdn4.suspilne.media/images/resize/794x0.1/dda34ecc349f06b0.jpg)
Василина та Юрій пройшли до сусіднього села три кілометра посадками та сім — трасою. Далі військові довезли їх до населеного пункту, звідки їх вивезли волонтери ГО "Сильні Бо Вільні".
"Я хочу сказати людям, що якщо у них є можливість виїжджати, евакуйовуватися, то не сидіть до останнього. Це буде страшніше, ніж було. Це не буде життя нормального", — сказала Василина Дюкар.
Зараз вона живе в одному з тимчасових прихистків Херсона. Волонтери допомагають жінці з відновленням документів. Після цього її евакуюють до Одеської області.
Суспільне Херсон