Людмила Кузьміна — переселенка з Голої Пристані, що на Херсонщині. Після початку повномасштабного вторгнення вона з родиною виїхала з рідного міста, а 1 березня 2025 року оселилися у новозведеному будинку у Доманівці Миколаївської області.
Детальніше про життя та виїзд з окупації переселенка розповіла кореспондентам Суспільного.
Початок повномасштабного вторгнення
"Я почула вибухи і чоловікові кажу: "Це що, війна?". А він говорить: "Та ні, це, мабуть, дощ буде. Говорю: "Лютий місяць, який дощ?".
У перші дні великої війни російські військові окупували Голу Пристань. Через два тижні росіяни прийшли до будинку для літніх людей. Тут Людмила 13 років пропрацювала швачкою, а згодом перевелася на санітарку.
"Прийшли до нас і привезли харчі, медикаменти — це все російське було. І сказали нам, що вони (російські військові — ред.) приїхали на два тижні, а можливо і назавжди — це були їхні слова", — згадує жінка.
Згодом у закладі окупаційна влада змінила керівництво, і Людмила вирішила покинути роботу.
"Вони там просто поставили начальство, почали керувати. Потім вивезли всіх наших підопічних невідомо куди".
"Нема вже куди повертатися, все розбите": виїзд з Херсонщини до Миколаївщини
У свій день народження, 21 квітня 2022 року, Людмила разом з родиною виїхала до Миколаївщини.
"Через Снігурівку ми їхали. А наступного дня виїжджала сестра — вони вже їхали через Запоріжжя", — розповідає жінка.
Людмила Кузьміна разом з родиною знайшла прихисток саме у Доманівці, оскільки сама звідти родом, також тут живуть її брати.
"Приїхали сюди — орендували одну квартиру, пожили. Господарі приїхали та сказали, що будуть жити самі в цьому будинку. Ми переїхали до іншої, донька купила хату і ми жили в неї", — пригадує переселенка.
"Ми як приїхали всі з Голої Пристані, так тут і живемо. Куди нам їхати? Туди нема вже куди їхати, там все розбите. А нещодавно сусіди телефонували та сказали, що прийшли "орки": зняли паркан у нас. Ми металопрофіль новий тільки поставили".
За її словами, після підриву Каховської ГЕС будинок дочки затопило.
"Дах на землі вже повністю, немає нічого. Буквально за 100 метрів до нашого будинку зупинилася вода, до нас не дійшла", — говорить переселенка.
Людмила продовжує шити, волонтери подарували їй машинку.
"Я шию військовим безплатно. Хто скільки зможе, стільки й дає. Я ніколи не прошу грошей ні в кого. Дякую їм, що вони мені дали машинку, бо я без машинки зовсім не можу. Я шити повинна хоч коли — до першої ночі чи до другої, просто шию", — каже жінка.
Крім того, наразі Людмила працює у соціальній службі та допомагає доглядати за меншою онукою. Її сини нині служать у Збройних силах, одна донька лишилася у Доманівці, а інша виїхала до Польщі.
"Ми тут дуже задоволені, що нам дали цей будиночок. Дуже-дуже гарний будинок. Нам сказали нікуди не виїжджати та жити. Говорять, що скільки будемо жити — цей будинок за нами буде".
Будинок, у якому живе Людмила — зведений за гроші Королівства Данія.
Джерело – Суспільне
