Найзворушливішою подією став останній пункт програми Виїзного засідання Комітету з питань науки і освіти – поїздка до міста Білий Бор.
Місто зустріло делегацію цікавою екскурсією Греко-католицькою церквою Різдва Богородиці. Після цього відбулось вшанування пам’ятника Тараса Григоровича Шевченко покладанням квітів та свічок. Даний меморіал у 2007 році, з нагоди річниці операції "Вісла” був подарований українцями, що мешкають в рідному краї, для українців, що під тиском були вимушені покинути його. Автором проекту був Олексій Бородай, архітектором – Анатолій Ігнатенко. Напис на монументі гласить: "Народ України”. І це перша українська пам’ятка в Польщі такого масштабу.
Подальша урочистість перенеслась до світлиці гуртожитку Об’єднання Загальноосвітніх Шкіл ім. Тараса Шевченко в Білому Борі. Засідання розпочалось з привітання гостей діточками школи піснею, що перенесло всіх наче на сотні років назад до тієї первинної української культури, якою вона була колись. У своєму виступі я зазначив, що українці, котрі з багатьох причин вимушені емігрувати, саме в такому місці зможуть отримати можливість лагідної інтеграції, водночас зі збереженням рідних цінностей та ідентичної культури.
Особливою та хвилюючою подією дана зустріч стала для Тараса Кременя. Адже приблизно в такому ж віці і в тому ж місці стояв його батько – Дмитро Кремень при відкритті цієї школи, який в житті був за кордоном тільки раз і тільки на цій події. З історій, які розповідав батько, викарбувались на серці Тараса Кременя слова дітей: ”Україна-Мати, забери нас до себе!”. Боротьба за Україну іде і далі, а її вогонь тремтливо зберігається тут до сьогоднішнього дня. Мрія побувати там, де був колись батько, мріючи про незалежність рідної землі, нарешті здійснилась у реальності. Ще одним зворушливим епізодом була зустріч Тараса Кременя з першою вчителькою, яка були при заснуванні школи, і яка протягом довгого часу підтримувала дружні теплі відносини разом з його батьком – Марією Мандрик-Філь, однією з берегинь української культури. Пані Марія згадує Дмитра Кременя, як особу, котра не мала в собі нічого радянського, незважаючи на ті складні часи, і дуже дякувала за сина.
Українська школа була заснована у 1958 р Українським Соціально-Культурним Товариством. І протягом років вона зазнавала різних змін у розвитку, в зв’язку з підвищенням потреб та проханнями батьків.
Серед гостей, що прийшли привітати Комітет, та поділитись своїми пропозиціями, були: проф. Роман Дрозд – екс-ректор Поморської Академії, Андрій Дрозд – директор школи, Володимир Філь – голова гуртка Об’єднання українців у Польщі у Білому Борі, Марко Сирник – голова Фонду "Просвіта”, Бурмістр, вчителі та учні.
Українська громада закцентувала увагу на низький рівень підтримки розвитку школи зі боку України. Дидактична, мериторична, методична та будь-яка інша допомога є неймовірно важливою для школи. Адже школа – це осередок рідної культури на сусідніх землях, який треба тільки зміцнювати та збагачувати. Представники діаспори навіть подарували свій власно розроблений проект можливого плану розвитку, який представники Комітету пообіцяли розглянути в найближчому часі та долучитись до позитивних змін та розбудови українського шкільництва в Польщі.
Для громади дуже
важливо, щоб Україна чула які маються потреби. Адже її підтримка
надзвичайно важлива саме в ці нелегкі часи, коли все в повітрі
просякнуто пропагандою, важливо відчувати підтримку свідомої України.
Відчувати, що за спиною стоїть Величний народ.
Олександр Співаковський, народний депутат, перший заступник голови парламентського комітету з питань науки та освіти
