Схоже, банальна економія коштів стає головною метою наших реформ. А якщо так, то досить скоро у нас цілком може з’явитися можливість на власному досвіді впевнитися, чи мав рацію Бісмарк, проголосивши: «Той, хто економить на освіті, має готуватися будувати в’язниці».
Чесно кажучи, цей загальновідомий вислів «залізного канцлера» вже давно набив усім оскому. Та саме він першим спадає на думку після всього почутого і сказаного під час урядової наради, на якій обговорювалися питання фінансування професійно-технічної освіти.
Нарада відбулася 8 липняпід головуванням міністра фінансівОлександра Данилюка. На ній були присутнізаступник очільника Мінфіну Сергій Марченко,заступник міністра освіти та наукиПавло Хобзєй, представники низкиобласних державних адміністрацій таорганів місцевого самоврядування.
До речі, наш Комітетофіційного запрошення на урядовунараду чомусь не отримав. І цілком вірогідно, що це не було випадковістю.
Учасникам наради було запропоновано обговорити існуючий стан фінансування професійнотехнічної освіти та визначити подальші дії влади по виходу з цієї ситуації.Та вже на початку заходу стало зрозумілим, що Мінфін та МОН вже мають узгоджену думку щодо подальшої долі профтехосвіти і попри будь-що її не мінятимуть.
Вихід із кризи, в якій опинилася система професійно-технічної освіти, обрано найпростіший: передати ПТНЗ на фінансування з обласних бюджетів, та пришвидшити передачу туди ж майна. Як кажуть у народі: очі не бачать, серце не болить...
Держава не фінансуватиме профтехосвіту, бо вважає її неефективною — прямо заявив міністр фінансів.
«Я маю право насвою точку зору іце буде моя позиція– держава не буде фінансуватинеефективні інституції. Бо цекошти платників податків. Соціальнафункція має бути соціальнафункція, і міністерство соціальноїполітики має відпрацьовувати відповіднімеханізми. Але заливати кошти просто через те, що в нас там так воно було, так воно не буде», - відповів Олександр Данилюк на моє зауваження щодо значення профтехосвіти для розвитку людського капіталу та економіки країни.
Ані проблему погашення заборгованості по заробітній платі викладачам, ані загрозу зриву набору до ПТНЗ через недофінансування урядовці вирішувати на цій нараді навіть не збиралися.
Натомість обговорення можливих шляхів передачі майна ПТНЗ до комунальної власності пішло досить жваво. Виявилося навіть, що МОН вже розробило та направило на погодження зміни до законодавства щодо передачі майна професійно-технічних навчальних закладів з державної до комунальної власності за спрощеною процедурою – без складення землевпорядних документів та здійснення оцінки всього майна цих закладів. Запропоновано, щоб подальшу долю майнових комплексів ПТНЗ на власний розсуд визначали керівники областей вкупі з міськими головами.
Тобто, без жодного аналізу, без розрахунків - а просто через банальну відсутність коштів - на фактичне знищення прирекли надважливу освітню ланку.
Урядова нарада вкотре показала, що ані Мінфін, ані МОН не мають стратегічногобачення розвитку освіти (в томучислі - професійно-технічної) ніна короткостроковий, ні насередньостроковий періоди. Не кажучивже про довгострокову перспективу.І наслідки такої недалекоглядності суспільство буде пожинати вже зовсім скоро.
Поки що можемо лише прогнозувати, на скільки зросте в регіонах рівень злочинності і соціальної нестабільності в разі закриття ПТНЗ. А вона зросте, будьте певні! Бо для 292 тисяч молодих людей, що навчаються зараз у системі профтехосвіти України, ПТНЗ є чи не єдиним шансом отримати одночасно і середню освіту, і професію, яка годуватиме потім усе життя. Адже переважна більшість із них походять саме з малозабезпечених сімей, або взагалі є сиротами.
У Мінфіні цього, можливо не знають. А от у МОН не можуть не знати, що, за статистикою, понад 70% молоді приходить до профтехучилищ після дев’ятого класу. Тож, відмовляючи ПТНЗ у державному фінансуванні, урядовці, окрім усього іншого, зазіхають на конституційне право громадянна безкоштовну середню освіту.
Але хочу всіх запевнити: плани Мінфіну і Міносвіти щодо швидкого та спрощеного прийому майна ПТНЗ до обласних рад не здійсняться.Підтримки у Верховній РадіУкраїни цей законопроект незнайде. Про це япрямо заявив у своємувиступі під час наради.
Позиція Комітету ВР з питань освіти та науки залишається незмінною і полягає в наступному. Професійно-технічна освіта повинна залишатися усфері загальнодержавної політики, бо вона є запорукоюекономічного зростання країни. Саме тут формуються її кадровий потенціал і трудові ресурси.Тож визначати стратегію розвитку цієї надважливої ланки освітимає саме держава.
Тому вкрай важливо зараз в якості першочергових кроків прийняти відповідні рішеннящодо повернення фінансування професійно-технічної освіти до Держбюджетута скасування передачі майнаПТНЗ до комунальної власності.А також - розробити чітку програму поетапногозалучення до фінансування профтехосвітимісцевої влади та роботодавців.
Насамперед необхідно збалансувати підхід доформування держзамовлення на підготовкуфахівців навчальними закладами профтехосвіти,вищої професійно-технічної освіти і вищої освіти (через щорічні рішення Кабінету Міністрів України). При цьому для загальнодержавного вирівнювання людського капіталу, на нашу думку, мають враховуватися не лише результати ЗНО та ДПА, а й коефіцієнт регіону, коефіцієнтспеціальності в рамках пріоритетів державита розвитку економіки,коефіцієнт освіченості території тощо.
Кожному регіону потрібна власна стратегічна програмууправління людськими ресурсами урозрізі територій, підприємств тагалузей української економіки. Системупрофтехосвіти потрібно адаптувати до загальнодержавної стратегічної програми з урахуваннямреальних та прогнозованих потребукадрах запевними професіями та спеціальностями.
Освітній простір країни має бути цілісним. Необхідно утворитиєдину екосистему, в якійбуде наявний «інтерфейс» длязбереження мобільності осіб, щонавчаються, без відрахувань тапоновлень. Тоді кожна молода людина отримає тіумови праці чи навчання,які дозволять якнайкраще розвинутиїї потенціал та можливості.
Здобуття будь-якої освіти в нашій країні (професійної, вищої) має стати втіленням принципу доданої вартості вформуванні людського капіталу. Цьому, без сумніву, сприятимуть кластерний підхід до системи підготовки кадрів, а також постійні вимірювання на ринку освітніх послуг. А розділення соціальногота академічного аспектів політикидержави допоможуть чіткіше визначити підходи до фінансування галузі.
Надійних союзників і стейкхолдерів ПТНЗ зможуть знайти саме в секторі реальної економіки. Але натомість усім зацікавленим сторонам (державі, закладам освіти, роботодавцям, фаховим спільнотам) потрібно зуміти налагодити взаємовигідне співробітництво. Лише тоді якість отриманої в ПТНЗ освіти відповідатиме сучасним викликам.
Та поки що ми не дали системі профтехосвіти жодних шансів на виправлення ситуації.Спочатку тривалийчас закривали очі на проблеми цієї ланки. А потім в одну мить перевели на фінансування з місцевих бюджетів (коли кошториси вже були затверджені), не давши часу на осмислення цієї ситуації ні навчальним закладам, ні громадам.
Однак те, що поспіхом робиться, завжди не до ладу виходить. І от тепер, готуючи ґрунт для розпродажу майна навчальних закладів, ми взагалі позбавляємо ПТНЗ шансу на життя. Хоча суспільство вже зараз стикається з гострою проблемою нестачікваліфікованих робітників. І, за прогнозами, вже в найближчі роки потреба в них лише зростатиме.
Чи
може щось змінилося? Ми що, вже навіть не очікуємо, що у нас почнуть працювати
підприємства, розвиватися малий та середній бізнес? А може, Мінфін щось таке
знає про перспективи української
економіки, чого не знаємо ми? Бо чим іще можна пояснити так поспішно взятий
урядовцями курс на масовий розпродаж майна ПТНЗ, цієї кузні робітничих
кадрів...
Олександр Співаковський,
народний депутат, перший заступник Голови Комітету ВР України з питань науки і освіти