Об этом Спиваковский сообщил в facebook.
Вчора відбулась знакова подія у історії розвитку української освіти.
Так, вперше за досить тривалий час, проведено засідання Національної ради реформ за участі Президента України Петра Олексійовича ПОРОШЕНКА, Прем’єр-міністра України Арсенія Петровича ЯЦЕНЮКА, Голови Верховної Ради України Володимира Борисовича ГРОЙСМАНА на якій були розглянуті питання реформи освіти.
На засіданні були присутні також Віце-прем'єр-міністр України, Міністр регіонального розвитку, будівництва та ЖКГ України Геннадій Зубко, заступник Глави Адміністрації Президента України Дмитро Шимків, Голова Комітету з питань освіти та науки Верховної Ради України Лілія Гриневич, Голова Одеської обласної державної адміністрації Міхеїл Саакашвілі, міністр освіти та науки України Сергій Миронович Квіт.
Відкрив обговорення Президент України Петро Порошенко, який зазначив, що крім забезпечення обороноздатності держави, освіта є першим нашим пріоритетом, а також підкреслив надзвичайну важливість відновлення престижу вчительської праці.
В центрі нового закону «Про освіту» має бути Його Величність Вчитель! – наголосив Президент.
Перед учасниками наради з системною доповіддю про загальний стан освіти в Україні виступив Міністр освіти і науки України Сергій Квіт, про своє бачення реформ у сфері вищої освіти доповів ректор Харківського національного університету ім. В. Каразіна Віль Бакіров, а Голова комітету з питань науки і освіти Лілія Гриневич повідомила про проблеми законодавчого забезпечення здійснюваних освітніх реформ.
Своє бачення освітніх проблем висловив і я.
Зважаючи на важливість обговорюваних питань, наводжу текст свого виступу повністю. Прошу шановних колег набратись терпіння та уважно його прочитати.
Вельмишановний пане Президенте,
шановні панове учасники засідання!
Перш за все висловлю вдячність за можливість виступити на сьогоднішньому засіданні Національної ради реформ!
Хочу сказати, що сьогодні я виступаю не тільки як народний депутат України. Сьогодні я говорю як освітянин, що пройшов шлях від простого вчителя математики до першого проректора класичного університету, 20 років був завідувачем кафедри інформатики ХДУ, почесний професор Академії Яна Длугоша в Ченстохові (Польща).
Свій короткий виступ я хочу розділити на дві частини:
Частина перша - це мої висновки щодо сьогоднішнього стану освіти в Україні взагалі та стану вищої освіти, як її інноваційної складової.
Вимушений сказати коротко, але гірко - мій аналіз можна висловити двома словами - констатація стагнації і її ознаками зокрема, є:
- незаповненість бюджетних місць в вищих навчальних закладах, особливо на технічних спеціальностях (фізика, математика);
- відтік наших абітурієнтів за кордон;
- дуже низька мотивація студентів до навчання і викладачів до роботи - отримання диплому, а не знань все ще залишається основною метою навчання в вищих навчальних закладах;
- корупція все ще продовжує існувати у вишах у великих обсягах і не видно ніяких шляхів, як її можна подолати в найближчому майбутньому. Найстрашніше те, що суспільство висловлює мовчазну згоду з корупцією, причому складається враження, що такий стан речей влаштовує всіх - і студентів, і викладачів і керівників вишів;
- криза вже існуючих інститутів, які колись були начебто ознакою успішної реформи. Я маю на увазі ЗНО, навколо якого виник великий скандал з кримінальним відтінком. Проблема виникла також з навколо Національного агентства з забезпечення якості освіти - нової інституції, яка згідно з Законом «Про вищу освіту» мала б бути створена і працювати вже сьогодні, а проте так і не запрацювала.
- як виносили перших осіб вишів вперед ногами так і виносять. Рівень старіння викладачів та керівництва продовжує наростати, а перспективна молодь голосує ногами в інші країни бо тут вона не має можливостей розвитку;
- існуючий порядок функціонування штатного розпису вищих навчальних закладів не дає можливості реалізувати принцип автономії університету;
- ми маємо нерозуміння більшості вчителів викладачів та батьків запропонованих змін, відсутність синхронізації навчання, дослідження, інновацій з потребами держави, суспільства та ринку праці.
Система нашої освіти не ефективна, тому що вона не має головного – мотивації основних суб’єктів освітнього простору.
Загалом люди втомилися від змін, які не приносять реального покращення. І це не критика, це просто констатація тих фактів, які ми зараз маємо.
Тому ось на що я хочу звернути увагу (і це є друга частина мого виступу):
Перше - реформи, які не збільшують довіру громадян приречені на нікчемний кінець!
Друге - реформи, в яких цільові групи не відчувають свого голосу, приречені на мовчазний, але реальний спротив!
Люди повинні відчувати і бачити, що їхні інтереси, їхній голос враховується в реформах - як в законопроектах, так і в процесі імплементації.
І це неможливо досягти лише шляхом обговорення законопроекту, який знаходиться на сайті міністерства, тому що в ньому зазвичай беруть участь лише експерти. Необхідно проводити системні соціологічні дослідження.
На основі мого багаторічного досвіду роботи, а також стажування в Eastern Washington University, я вважаю за необхідне стверджувати, що робота над законопроектами повинна мати інший алгоритм:
1. Спочатку ми запрошуємо потужні консалтингові агенції, які проводять системне дослідження цільових та зацікавлених груп, від яких залежить імплементація реформи;
2. Ці групи за результатами опитування отримують відповідні результати;
3. Після цього експерти опрацьовують отримані результати для того, щоб зрозуміти:
1) яка частина пропозицій підтримується більшістю суспільства;
2) які пропозиції підтримуються у співвідношенні близько «50 на 50»;
3) які пропозиції потребують додаткової інформаційної підтримки;
4) яка частина пропозицій потребує лобіювання з боку експертів, та еліти держави як локомотива реформ;
5) яку частину пропозицій взагалі потрібно відкинути у зв'язку з їх повним несприйняттям всіма суспільними групами.
Тільки після цього можливо формувати законопроект, який буде мати необхідну підтримку тих цільових груп, від роботи яких залежить успішність реалізації реформи.
А що ми бачимо зараз?
Наші законопроекти створюються вузькою групою експертів, їхнє обговорення проводиться майже кулуарно, в стилі радянських партконференцій. Ухвалення багатьох пропозицій, які підтримує фактична більшість, ніяк не враховуються в таких законопроектах. В результаті імплементація такого Закону виглядає нереалістичною.
Свідчення тому є те, що за понад рік з часу прийняття Закону про вищу освіту, ми бачимо, що тільки 20 % його імплементовано у відповідних рішеннях. І навіть багато з тих рішень, які прийняті, зустрічають опір і нерозуміння на місцях.
Важливо і те, що закони, які не змінили поведінку основних суб'єктів освітнього простору не виконують своїх завдань.
Це в повній мірі стосується нового Закону про вищу освіту.
Як змінив цей Закон мотивацію основних суб'єктів освітнього простору? Студент як ходив за дипломом «державного зразка», а не за знаннями, так і зараз ходить. Викладач як був зорієнтований на обсяг навантаження, так це і залишився. Університет як був зорієнтований на формальні показники, так і залишився. Інтелектуальний плагіат як був, так і залишився. Терпимість до корупції як була, так і залишилась в університетах.
Університет так і не став тим потужним майданчиком, де наші студенти мають можливості для власної капіталізації. Новий Закон про вищу освіту цього і не забезпечив.
У ньому не визначена вища освіта як суттєвий елемент не соціальної політики, як зазначено у чинних нормативних документах, а саме нової економічної політики держави, відповідно до якої вища освіта має ґрунтуватись на наступних ключових принципах:
- процес навчання в університеті повинен бути процесом власної капіталізації людини;
- диплом, сертифікат чи свідоцтво має бути не самоціллю, а всього лише визнанням державою відповідних академічних успіхів людини;
- так само ліцензія на здійснення професійної діяльності має стати визнанням роботодавцем відповідних професійних компетентностей.
Сьогодні ми багато говоримо про якість освіти. Але чи не час нам сказати про її ефективність? Університет повинен перетворитися на виробництво знань, технологій та інновацій.
Наприклад, зустрічі між представниками державного концерну «Укроборонпром» та Національного технічного університету України «Київський політехнічний інститут», які відбулись ще в лютому цього року закінчились реалізацією проекту по безпілотникам: КПІ створили ці об'єкти, а замовлення було реалізоване на заводі "Меридіан", і зараз ми маємо фактично власні розробки, власні інновації, власні безпілотники, які працюють на нашу армію.
Що я пропоную?
По перше необхідно іти світовим шляхом і проводити справжні реформи! Неможливо робити реформи НЕКОРЕКТНИМИ і СТАРИМИ методами.
При розробці будь – якого законопроекту, і новий закон “Про освіту” не може бути винятком, спочатку в обов’язковому порядку доручити незалежним, а бажано – міжнародним, аналітичним компаніям провести опитування цільових груп суспільства щодо сприйняття ними новацій, запропонованих у цьому законі. І лише після цього розпочинати експертну розробку проекту закону.
Це ключовий момент.
По-друге – у програмі Уряду віднести професійну та вищу освіту, а також науку до сфери не соціальної, а нової економічної політики.
Крім того, ми також пропонуємо низку законопроектів, які, в разі їхнього прийняття, допоможуть вищим навчальним закладам розвиватися. Зокрема, це законопроекти:
- про встановлення вікових обмежень для перебування на керівних посадах у ВНЗ,
- про збалансування влади в університетах,
- про впровадження нових підходів до фінансування вищої освіти,
- а також про боротьбу з таким принизливим явищем як плагіат.
МИ ПРАГНЕМО ПРОВЕСТИ ТАКІ РЕФОРМИ В СФЕРІ ОСВІТИ, ЯКІ БУДУТЬ ПРИРЕЧЕНІ НА УСПІХ.
Вчора відбулась знакова подія у історії розвитку української освіти.Так, вперше за досить тривалий час, проведено засід...
Posted by Александр Спиваковский on 6 жовтня 2015 р.