Зображення: ХОКМ
Херсонський обласний краєзнавчий музей (ХОКМ) розпочинає серію публікацій, присвячених видатним землякам, які стали лауреатами Національної премії України імені Тараса Шевченка, у рамках підготовки до 65-ї річниці заснування цієї нагороди у 2026 році. Перша розповідь присвячена Євгену Пономаренку – народному артисту СРСР, лауреату Державної премії України імені Т. Шевченка.
Шевченківська премія: від Республіканської до Національної
Республіканську премію імені Т.Г. Шевченка було засновано 20 травня 1961 року Постановою Ради Міністрів УРСР для відзначення видатних творів у всіх галузях мистецтв. У 1999 році вона отримала сучасну назву – Національна премія України імені Тараса Шевченка.
Народжений для сцени: дитинство в Херсоні
Євген Порфирович Пономаренко народився 9 березня 1909 року в Херсоні. Його родина, хоч і була трудовою, вирізнялася творчою атмосферою. Батько, Порфирій Савич, працював бухгалтером, але знаходив час для місцевого театру як суфлер. Мати, Марія Василівна, теж підтримувала мистецькі прагнення. Любов до театру Євген успадкував від діда та тітки по материнській лінії, які активно брали участь в аматорських виставах.
У дитинстві Євген постійно чув емоційні обговорення п’єс та репетицій. Попри те, що Херсон був невеликим містом, театр тут шанували всі верстви населення. Рішення стати актором прийшло до Євгена, щойно він вперше вийшов на сцену херсонського клубу.
Благословення на професійну акторську кар’єру Євген та його брат Анатолій отримали від товариша батька, Юрія Шумського. Він жив у Херсоні, заснував у 1917 році професійний український театр, а після громадянської війни – драматичну студію. Юрій Шумський згодом став відомим актором і театральним діячем, і саме його вплив спрямував братів Пономаренків на сцену.
Від Одеси до «Alma mater» – Театру імені І. Франка
Професійна акторська діяльність Євгена Пономаренка розпочалася у 1926 році в Одеському українському драматичному театрі, де він провів 10 років, зігравши численні різнопланові ролі.
Однак справжньою «Alma mater» для нього став Академічний український драматичний театр імені І. Франка. Там він прослужив понад пів століття, де його талант розкрився повною мірою. Він створив цілу низку незабутніх образів у вітчизняній та зарубіжній класиці. Пономаренко був різноплановим актором, який однаково чудово втілював як героїко-романтичні, так і гостро-характерні, реалістичні образи.
Серед його значних ролей: дон Карлос (п’єса Ф. Шиллера), Олег Кошовий («Молода гвардія» О. Фадєєва), поет-філософ Тарас Шевченко («Петербурзька осінь» О. Ільченка), Хлестаков («Ревізор» М. Гоголя), Вася («Платон Кречет» О. Корнійчука), Гайдамака («Гайдамаки» Л. Курбаса).
Кінокар’єра та висока оцінка таланту
Окрім театру, Євген Пономаренко успішно працював у кіно. Він знявся у знакових фільмах «Кармалюк», «Нескорені», «Іванна», «Киянка», «Партизани в степах України» та інших.
Драматург Олександр Корнійчук високо оцінив творчість Євгена Пономаренка, відзначивши його широкий діапазон від глибокого реалізму до чаруючої романтики, а також вміння передавати підтекстом милозвучність рідної мови та кропітку працю над виразністю сценічної мови.
Загалом, Євген Пономаренко зіграв понад 150 ролей у театрах та знявся у 15 фільмах.
Шевченківська премія за виставу «Пам’ять серця»
У 1971 році Євген Пономаренко, разом із Поліною Куманченко (виконавці головних ролей у виставі «Пам’ять серця»), драматургом О. Корнійчуком, режисером О. Алексідзе та групою акторів театру, був удостоєний Державної премії УРСР імені Тараса Шевченка. Вистава «Пам’ять серця», що розповідала про драматичну історію кохання, війну та незгасні людські почуття, на тривалий час стала візитівкою франківців та улюбленою виставою театралів.
Щасливий шлюб та спадщина
В особистому житті Євген Порфирович знайшов щастя з відомою акторкою театру та кіно Наталією Ужвій, яку називали поетесою української сцени. Вони поєднали свої долі у 1936 році та прожили понад 50 подружніх років. Наталія Ужвій, з її іконописним обличчям, великими блакитними очима, стрункою постаттю та співучою волинською вимовою, полонила серце Євгена Пономаренка на все життя.
Євген Порфирович пережив свою кохану дружину на вісім років. Він залишив театральну сцену після її смерті у 1986 році, упорядкував сімейний архів і пішов із життя у віці 85 років після тяжкої хвороби.
У січні 2026 року Київський національний академічний драматичний театр імені І. Франка відзначить 106 років від дня заснування. Цей театр продовжує багаті традиції українського драматичного мистецтва, а Євген Пономаренко залишається легендою франківської сцени, народним артистом, лауреатом Шевченківської премії та шанованою людиною з херсонським корінням.
Інформацію надала Т.А. Акказієва, старша наукова співробітниця Херсонського обласного краєзнавчого музею.
За матеріалами: ХОКМ
