Ілюстрація: ШІ
Пляжі окупованого Генічеська вже вкриті товстим шаром гнилих водоростей і медуз – фотографії з узбережжя облетіли мережу ще на початку липня. Але це лише видима частина набагато більшої проблеми. За словами біолога, доцента кафедри екології Івано-Франківського національного технічного університету нафти і газу Максима Височина, Азовське море переживає зміни, які можуть виявитися незворотними – і Херсонщина, а саме Генічеський район, перебуває в самому центрі цих процесів.
Що саме ми втрачаємо
Щоб зрозуміти масштаб втрати, треба спочатку зрозуміти, чим Азов і прилегла до нього затока Сиваш були до війни – а це не просто “ще одне море”.
Сиваш, який відмежовує від Азовського моря Арабатська стрілка – найдовший піщаний пляж Європи, 112 кілометрів, – це унікальний гіперсолоний водойм, якого немає більше ніде в Україні. Через мікроводорість Dunaliella salina вода в окремих затоках набуває яскраво-рожевого кольору – найвідоміше таке “рожеве озеро” в селі Григорівка на Чаплинському районі, де ропа містить 270-300 грамів солі на літр. Місцеві лікувальні грязі настільки цінувалися, що входили до програм страхової медицини Німеччини, а Держпродспоживслужба Херсонської області офіційно визнавала їх цілющі властивості при шкірних захворюваннях, радикуліті та неврозах.
За кілька кілометрів звідти, на острові Бирючий, розташований Азово-Сиваський національний природний заповідник – там гніздяться понад 100 видів птахів, частина занесена до Червоної книги, а під островом на глибині понад 100 метрів є прісне підземне озеро, з якого б’ють джерела мінеральної води. Це не туристична легенда, а задокументований науковий факт: узбережжя Азова і Сиваша – природний феномен європейського значення, який роками вивчали і яким пишалась Херсонщина.
Найбільший структурний удар по Азову стався ще до повномасштабної війни – у 2018 році, коли росія збудувала Керченський міст. До речі, це не лише екологічна, а й юридично визнана проблема: Постійний арбітражний суд у Гаазі ухвалив, що міст збудовано з порушеннями прав України. За оцінками екологів, будівництво порушило природні течії між Чорним і Азовським морями, спричинило замулення дна, знищило нерестовища і призвело до деградації донних біотопів. Біля самих опор мосту бентос – організми, що живуть на дні і формують основу харчового ланцюга, – практично зник, а шумові й світлові бар’єри ускладнили міграцію дельфінів. Саме після цього почали різко зникати осетрові та інші прохідні риби, які раніше вільно мігрували між двома морями. Саме цю систему зараз руйнує війна і окупація – причому одразу з кількох напрямків.
Море, яке стає іншим морем
Головна і найтривожніша цифра: солоність Азовського моря зросла з традиційних 11 проміле до 16 – це вже впритул наближається до показників Чорного моря (близько 18 проміле). Причина – зменшення прісного стоку річок, передусім Дону: ще з радянських часів його стік регулює Цимлянське водосховище на території росії, а останніми роками до цього додались маловоддя і зміна клімату. Це не одномоментна воєнна дія, а хронічна проблема, яку окупація й бойові дії лише унеможливили відстежувати й якось врегульовувати з української сторони.
Для Азовського моря це не просто цифра в таблиці. Вся його унікальність трималась саме на низькій солоності – до неї пристосувались усі місцеві види. Різка зміна означає, що частина організмів або вимре, або буде витіснена новими “переселенцями” з Чорного моря – зокрема медузами-корнеротами, яких стало помітно більше, і рапанами. Це вже підтверджує і ситуація на пляжах Генічеська, де водорості й медузи буквально заполонили узбережжя.
Каховський сценарій, тільки навпаки
У червні 2023 року росіяни підірвали Каховську ГЕС – міжнародний кримінальний суд і ООН визнали це екоцидом, найбільшим в Європі за останні 80 років. Тоді в Чорне море одномоментно, з величезною швидкістю, пішло приблизно 14 кубічних кілометрів прісної води – для порівняння, це майже півтора річних обсяги всього водоспоживання довоєнної України. Різке опріснення пригирлової зони знищило морські екосистеми там миттєво, ударом.
З Азовським морем відбувається дзеркально протилежний, але не менш руйнівний процес: не разовий шок від надлишку прісної води, а повільне, хронічне позбавлення прісного стоку – того самого Дону, чий режим роками регулює Цимлянське водосховище на території росії, а зараз до цього додається ще й повна відсутність незалежного моніторингу через окупацію. Обидві катастрофи – справа рук однієї й тієї самої країни, обидві є наслідком свідомого втручання в гідрологію регіону, і обидві демонструють одне: росія однаково легко готова або залити південь України водою, або, навпаки, її вкрай позбавити – залежно від того, що їй вигідніше в конкретний момент.
Нафта, кораблі і вибухи на дні
Третій удар – забруднення. Розливи нафтопродуктів, потоплені кораблі та військова техніка залишають по собі не тимчасовий, а довгостроковий слід. За словами Височина, мазут здатен опускатися на дно і залишатися там, накопичуючись у молюсках, ракоподібних і бичках, а звідти – по харчовому ланцюгу підніматися до риби і морських птахів.
Затонула техніка небезпечна не лише як металобрухт: у ній лишаються паливо, мастила, а іноді й боєприпаси. На Херсонщині ця загроза не абстрактна – тут регулярно фіксують річкові міни, які продовжують дрейфувати руслом і прибережними водами. Кожен вибух під водою – це ще й акустичний удар по дельфінах і рибі, здатний викликати дезорієнтацію або загибель.
Птахи, які вже не туди летять
Азовське узбережжя – Приазовський і Азово-Сиваський національні парки, парк “Меотида” – десятиліттями було одним з ключових місць гніздування рідкісних водно-болотних птахів. У парку “Меотида”, наприклад, колись існувала одна з найбільших у Європі колоній мартина чорноголового – вона зникла ще до повномасштабного вторгнення, коли російські військові почали проводити навчання на окупованій частині території.
За оцінками дослідників, кількість загиблих дельфінів на узбережжі Чорного моря зросла у 2-3 рази порівняно з довоєнними роками – і, за словами Височина, в Азовському морі вплив, імовірніше, ще сильніший, адже все узбережжя окуповане, а вибухи там – постійне явище.
До чого тут Херсонщина
Генічеський район – це саме та ділянка узбережжя, де стикаються Запорізька і Херсонська області, і саме через неї проходить межа поширення екологічної кризи. Ще навесні зафіксували солоність 16,8 г/л безпосередньо в акваторії біля окупованої частини Херсонщини – один з найвищих показників на всьому узбережжі. А поки вчені фіксують цифри, окупаційна влада на Арабатській стрілці тим часом планує “ландшафтний парк” з кафе і ресторанами – на тій самій косі, яка захищає унікальний Сиваш від моря, і без жодного слова про те, що відбувається з екосистемою, на якій цей парк мали б будувати.
Найгірше, каже Височин, що об’єктивної картини просто немає – територія повністю закрита для науковців, і зафіксувати реальні втрати біорізноманіття зараз неможливо. Порівнювати можна буде лише після деокупації, звіряючи з довоєнними “Літописами природи” заповідників – обов’язковими щорічними науковими звітами, які востаннє велись до 2022 року.
Чи можна це виправити
Тут біолог не дає втішних прогнозів. Проблеми зі стічними водами, каже він, можна усунути за кілька років – за умови нормальної роботи каналізаційних систем. А ось на боротьбу з нафтовим забрудненням і відновлення нормальної солоності моря можуть піти десятиліття, і то лише за умови масштабної державної програми з гідрологічних робіт.
А деякі втрати, попереджає Височин, можуть виявитися остаточними: якщо характерні “азовські” види зникнуть і їх місце займуть чорноморські переселенці, повернути море до того стану, яким воно було до війни, вже не вийде ніколи. Те саме, зрештою, вже кажуть і про Каховське водосховище: туди нещодавно повернулась зграя диких пеліканів – природа там справді почала повертатись, але зовсім не в тому вигляді, яким вона була до підриву греблі.
