Зображення: Вгору
Боротьба за українську державність не обмежується 21 століттям. Три століття тому Московія також намагалася підкорити Запорозьку Січ. Однією з ключових фігур цієї боротьби був кошовий отаман Кость Гордієнко, який у 1709 році підтримав гетьмана Івана Мазепу та шведського короля Карла XII у війні проти московського царя. Після поразки під Полтавою Гордієнко опинився серед козацької еміграції в Бендерах, де ухвалили Конституцію Пилипа Орлика, яка стала угодою про майбутній устрій української держави. Пізніше життя Гордієнка було пов’язане з Олешківською та Кам’янською Січами на Херсонщині.
Запорожці після Полтавської битви: шлях до Бендер
На початку 18 століття Запорозька Січ була одним із військово-політичних центрів українських земель, маючи власну козацьку раду, виборного кошового отамана, військовий устрій та самоврядування. Водночас Січ дедалі більше потрапляла під посилений контроль Московського царства, яке обмежувало права Війська Запорозького.
Кость Гордієнко був одним з отаманів, які виступали проти посилення московського впливу. Навесні 1709 року він разом із кількома тисячами запорожців підтримав гетьмана Івана Мазепу, що у союзі зі шведським королем Карлом XII виступив проти Московського царства.
Краєзнавець Андрій Лопушинський пояснив, що “Січ була заручником політики двох сусідніх держав. Так при визначенні кордону між Московським царством і Османською імперією у 1705 році османські представники межової комісії встановили, що частина території від якої відмовлялися московити, насправді належала запорожцям і отже, не могла бути предметом переговорів. Це була одна з причин, чому запорожці підтримали Мазепу”.
У травні 1709 року, ще до Полтавської битви, царські війська зруйнували Чортомлицьку Січ. Після поразки під Полтавою Мазепа, Карл XII, Гордієнко та частина запорожців відступили до Бендер, де сформувався осередок козацької еміграції.
Конституція Пилипа Орлика: угода про майбутній устрій держави
Після смерті Івана Мазепи козаки обрали новим гетьманом Пилипа Орлика. Тоді ж, у квітні 1710 року, уклали «Пакти й Конституції законів і вольностей Війська Запорозького», відомі як Конституція Пилипа Орлика.
Андрій Лопушинський додав, що “Інтереси запорожців під час написання Конституції у Бендерах представляла делегація козаків, що перебували „біля Дніпра”. Їхні вимоги стосувалися очищення вольностей від московських укріплень і повернення територій. У документі детально перераховували міста, річки та промисли”.
Цей документ був угодою між новообраним гетьманом, козацькою старшиною та Військом Запорозьким, укладеною в надії на повернення українських земель. Він визначав, що гетьман не міг одноосібно вирішувати важливі справи – для цього мала збиратися Генеральна рада, а судові справи належали до компетенції Генерального суду. Від Війська Запорозького документ підписав Кость Гордієнко, що свідчило про прагнення запорожців бути не лише військом, а й стороною, яка впливала на побудову майбутньої української держави.
Олешківська та Кам’янська Січі на Херсонщині: збереження козацького устрою
Після знищення Чортомлицької Січі запорожці спершу облаштувалися на Кам’янці, неподалік сучасного села Республіканець на Херсонщині. Кам’янська Січ стала адміністративним і військовим козацьким центром у 1709–1711 роках.
Лопушинський зазначив: “Окремі статті Конституції реалізовувалися під час перебування запорожців під протекторатом Кримського ханату. Ідеться про положення, що стосувалися саме запорожців: звільнення Вольностей від московських військ, руйнування московських укріплень, військово-політичний союз із Кримським ханатом і підпорядкування церкви Константинопольському патріархату”.
У 1711 році, після наступу царських військ, запорожці переправилися на лівий берег Дніпра, на територію тогочасного Кримського ханату. Там виникла Олешківська Січ, яка проіснувала до 1728 року. Козаки намагалися зберегти виборну старшину, військову організацію та свій устрій, але вже в значно залежнішому становищі. Їм забороняли мати гармати й будувати укріплення, зобов’язували виставляти військо на допомогу кримському ханові, а згодом обмежували в торгівлі сіллю та промислах.
У 1713 році Кость Гордієнко залишив Пилипа Орлика й осів в Олешках. У 1728 році запорожці повернулися на Кам’янку, і Гордієнка знову обрали кошовим отаманом. Він помер на Кам’янській Січі 1733 року й був там похований.
Андрій Лопушинський розповів, що “Гордієнко був головним стримувальним фактором повернення запорожців на місце попередньої Січі на Чортомлику під „протекцію” московитів. Голос Орлика через його листи до козаків не мав такої дієвої сили”.
Конституція Пилипа Орлика показує, що козаки після поразки від московського війська не відмовилися від власного політичного устрою, а прагнули зберегти свої традиції, військо та права. Олешківська та Кам’янська Січі стали місцями, де козаки на Херсонщині намагалися вижити між Московським царством та Кримським ханством, не втративши свого устрою. Кость Гордієнко поєднав два важливі епізоди цієї боротьби: угоду про майбутній устрій української держави в Бендерах і спробу запорожців зберегти свої вольності на Півдні України. Зараз його ім’я носить один із підрозділів ЗСУ – 57 окрема мотопіхотна бригада, яка боронить Україну від російської агресії.
За матеріалами: Вгору
