Володимир Анедченко: двічі поранений капітан поліції

Зображення: Поліція Херсон

Капітан поліції Володимир Анедченко, старший дільничний офіцер Херсонського районного управління поліції, продовжує служити на Херсонщині, незважаючи на окупацію його рідної Нової Каховки та дві поранення під час чергувань на блокпостах.

Двадцять років служби та початок війни на Херсонщині

Володимир Анедченко служить у правоохоронних органах два десятиліття. Свій шлях він розпочав після служби у Збройних силах України, пропрацювавши 17 років у Новотроїцькому відділенні поліції. Там він створив сім’ю та здобув другу вищу освіту, ставши одним з тих дільничних, яких поважали місцеві жителі.

Повномасштабне вторгнення поліцейський зустрів на добовому чергуванні, адже, за його словами, війна для них почалася ще до офіційних повідомлень.

“Ми першими почули вибухи. Почався бій на Чонгарі, по нам били «градами» й артилерією. Уже тоді стало зрозуміло, що життя більше ніколи не буде таким, як раніше”, – згадує Володимир Анедченко.

Тієї ночі він не лише виконував службові завдання, а й допоміг евакуювати сусідів, коли від вибухів у будинку повилітали вікна та двері. Разом із рідними він спустив мешканців багатоповерхівки до підвалу, пояснивши їм, що необхідно взяти з собою.

Повернення до деокупованого Херсона та допомога людям

Після виїзду на підконтрольну територію Володимир разом із побратимами ніс службу на блокпостах Миколаївщини, допомагав організовувати оборону міста та забезпечувати правопорядок.

Одразу після деокупації Херсона поліцейський повернувся до міста. Разом із колегами він відновлював роботу дільничних офіцерів поліції в умовах воєнного стану. У перші місяці після звільнення правоохоронці допомагали людям зв’язатися з рідними через Starlink, приймали заяви про втрачені документи та підтримували тих, хто пережив окупацію.

Понад рік розлуки з родиною в окупації та переслідування

Особливим випробуванням для поліцейського стала окупація рідного селища, де залишалися його батьки, дружина та її батьки. Вони понад рік перебували на тимчасово окупованій території, і зв’язку майже не було, що кожен день починався і закінчувався тривогою за їхнє життя.

“Мені було дуже важко морально. Я виконував наказ, ніс службу, а моя родина залишалася в окупації. Тоді ніхто не знав, що буде завтра і коли ми знову побачимося”, – зізнається Володимир.

Попри небезпеку, рідні розповідали поліцейському про ситуацію в окупованому селі. Дружина згадувала, як через населений пункт безперервно упродовж двох діб рухалися колони ворожої техніки.

За проукраїнську позицію родина Володимира зазнала переслідувань з боку окупантів. До їхнього будинку неодноразово приходили з обшуками. Російські військові шукали докази його служби в українській поліції, забрали формений одяг, відзнаки та сімейний фотоальбом. Деякі нагороди поліцейського окупанти згодом роздали місцевим дітям як трофеї.

“Не залишилося жодної фотографії з мого минулого життя. Усі спогади тепер лише у пам’яті. Але найголовніше, що мої рідні змогли виїхати. Решту ми обов’язково відбудуємо”, – говорить дільничний офіцер.

Два поранення від дронів та врятоване життя

Сьогодні служба дільничного на Херсонщині — це не лише профілактична робота, а й постійні виїзди на місця обстрілів, допомога постраждалим, чергування на блокпостах та робота під звуки вибухів.

Володимир двічі отримував поранення. Обидва рази це сталося під час чергування на блокпостах внаслідок атак російських безпілотників. Після лікування він щоразу повертався до служби.

Йому особливо запам’ятався випадок, коли після атаки дрона разом із напарником вони врятували життя тяжкопораненому цивільному чоловіку, надавши йому домедичну допомогу до прибуття медиків.

Рідне місто Володимира Анедченка – Нова Каховка – досі перебуває під окупацією. Його будинок на березі Дніпра неодноразово потрапляв під обстріли й зазнав значних пошкоджень. Поліцейський каже, що може бачити рідні місця лише здалеку в бінокль. Але навіть це не позбавило його віри в майбутнє.

“Я впевнений, що ми повернемося додому. Звісно, багато чого вже не буде таким, як раніше. Багато наших побратимів уже ніколи не переступлять поріг своїх домівок. Але головне – повернути людей, дітей, повернути нашу землю. Я завжди кажу людям і своїм близьким: не втрачайте надії. Ми обов’язково переможемо і повернемося додому. Зараз ми боремося заради наших дітей і майбутніх поколінь”, – говорить Володимир Анедченко.