Жінка з пакетами – видно, з базару – озирається, зачувши, як позаду неї гуркотять тротуаром коліщатка валізи. Спиняється і всміхається: «Проходьте, будь ласка, першою: ви наш гість». Це перша людина, з якою знайомлюся у курортному селі Щасливцевому. Тут нема юрби нав’язливих таксистів, яку спостерігала тиждень тому в такому ж туристичному селищі Лазурному – і це перше хороше враження про курорт.
Автор: Ярослава Тимощук
Не в кожному українському селі сходиш на концерт «Дзідзьо», у кінотеатр, дельфінарій, аквапарк, зоопарк або замовиш із доставкою суші. А в Щасливцевому можна. І справа не лише в вигідному розташуванні – село омивається Азовським морем. Після того, як тутешні підприємці почали системно сплачувати туристичний збір, бюджет селища заробляє на відпочивальниках мільйон гривень у сезон – це практично третина від того, що вдається зібрати цілій області.
Шість кроків до порядку
Сільська рада у Щасливцевому
На перший погляд, Щасливцеве – це море і піщані дороги, а навколо села – бездоріжжя. Але цей одвічний український біль – для місцевих не привід нарікати. Що далі вглиб і ближче до моря, то більше помічаєш, яким незвично багатим є село. Зоопарк, аквапарк, дельфінарій, невеличкі кінотеатри, концертний майданчик, доставка їжі додому, послуги манікюрниці, масажиста, перукаря – не кожна сільрада таким похвалиться.
Щасливці – самодостатні люди, практично всі заробляють на курортниках, хто як зумів: хто перевозить пасажирів між туристичними місцинами, хто готує їм їсти, продає креветки, молоко, здає велосипеди напрокат тощо.
Поки що піщана дорога до моря
Найкраще, звісно, тримати власну базу відпочинку: і для самого власника, і для сільського бюджету. Щасливцевому це вдається: торік надходження від туристичного збору склали 1 мільйон 6 тисяч гривень (у 2016-му – 600 тисяч гривень). Більш ніж половину цієї суми сплатили приватні підприємці, решта – від юридичних осіб. Відпочивальників завітало теж близько мільйона.
Усе складається так, що цього року Щасливцеве поб’є і цей рекорд: на 28 серпня вже зібрано 700 тисяч гривень (торік на цей час було 555 тисяч). А остаточної суми слід чекати у листопаді, коли платитимуть податки приїжджі підприємці.
Не все було так просто, згадує сільський голова Віктор Плохушко. Коли три роки тому він переміг на виборах, то почув від когось із приїжджих: «Щось у вас тут сумно. Крім моря, нікуди й не підеш». Плохушка зачепили ці слова.
Крім цього, існувала проблема зі сміттям – підприємці не платили за його вивіз, і це створювало ще більше проблем, ніж недоплати по туристичному збору. Що зробив сільський голова?
Крок перший. Пройшовся найпрестижнішими районами Щасливцевого і поговорив із підприємцями, які правили найвищу ціну за проживання.
«Якщо хочете, щоб не було сміття, щоб будувалися дитячі майданчики, щоб село освітлювалося, то ви теж відповідальні за це. Не думайте, що все це можна облаштувати за відчіпні 1-2 тисячі гривень. Ви собі тут займаєтеся бізнесом, а громаді з того нічого нема», – так казав Віктор.
Можливо, не на всіх, але таки подіяло.
У дворі продають рибу
Крок другий. Голова підозрював, що самою лише дипломатією можна переконувати ще років десять. Тому створене сільською радою комунальне підприємство уповноважило контролерів стягувати з місцевих туристичний збір разом із комунальними послугами.
Це не значить, що контролер може безперешкодно зайти на територію бази, порахувати кількість зайнятих ліжок у номерах і вимагати відповідну суму. Контролерів усього п’ять, а наплив туристів великий, усіх не порахуєш. Та й не кожен пустить у приватну оселю. Але в селі всі одне з одним знайомі, у раді знають, скільки власник бази сплатив торік – уже від цього можна відштовхуватися.
Такий підхід дав певні результати. Підприємці спілкуються між собою, цікавляться: «А ти скільки заплатив? А ти скільки?». У селі на півтори тисячі людей нічого особливо не втаїш, тож і відповідальність більша. Та й амбіції спрацьовують: не хочеться мати гірший імідж, ніж у сусіда. Так кожен потроху починає платити.
Для порівняння: у курортному Лазурному, що має, здавалося б, не гірший потенціал, підприємці теж оглядаються один на одного. З тією лише різницею, що тамтешні бізнесмени переважно міркують: мовляв, якщо сусід із більшим пансіонатом не платить, то чому це повинен робити я зі своїми кількома кімнатками? Тож і туристичний збір відповідний: 36 тисяч гривень у 2016-му, 74 тисячі гривень – у 2017-му. (Про Лазурне ми написали попередню статтю: "Трагедія спільного: Лазурне не стане справжнім курортом, поки люди не платитимуть податків.")
Крок третій. Коли ці методи почали приносити гроші, можна було взятися за сміття. Купили два вживані імпортні сміттєвози та контейнери на 125 літрів – їх роздали у кожен двір. Щодня збирають сміття та вивозять на полігон у Генічеськ.
Розчистили й пляж. Обмежили в’їзд транспорту на берег, позбулися диких автокемпінгів, мешканці яких розкидали сміття, споруджували туалети. Натомість облаштували територію для легального кемпінгу.
Проте проблему вирішили не повністю – території поза приватними будинками прибирати нікому. Важко знайти людину, яка збиратиме папірчики на узбіччях, нарікає сільський голова. За таку роботу платять 6500 гривень, але… «Жодним калачем на заманиш. Хоча їдуть в інші села на бази відпочинку працювати за менші гроші. Гонор: мовляв, там мене ніхто не бачить», – бідкається голова.
Встановили вказівники
Тому Плохушко планує звести окреме житло і привозити на таку роботу людей з інших районів.
Нема кому прибирати й головну дорогу, що пролягає з Генічеська. Офіційно за неї відповідає облдержадміністрація, але ніхто ніколи не чистив там узбіччя. Цього року організували суботник і вивезли 10 причепів сміття.
Позбулися стихійної торгівлі дорогою на пляж і в центрі села. Люди протестували, хтось бурчав від незадоволення, але голова наполіг на своєму.
Тим часом у Лазурному сміття залишається однією з найболючіших тем. Як каже селищний голова Сергій Бєлік, чимало підприємців не мають договорів на вивезення сміття, тож замість прибутку завдають селищу збитків. Лазурненський голова теж вдався до дієвіших методів: доручив інспектору з доброустрою перевіряти, чи всі бізнесмени вивозять сміття, чи викошують бур’яни навколо своїх ділянок. Але зміни не надто помітні. У Плохушка, який має звичку об’їжджати навколишні курорти, аби порівняти, як розвиваються конкуренти, першим враженням про Лазурне було: «Тут багато сміття».
Крок четвертий. До цього року багато великих пансіонатів на папері перебували поза межами села і підпорядковувалися не йому, а районній адміністрації, укладали з нею договори оренди. Для розвитку села це стратегічно неправильно, оскільки правила доброустрою не поширюються на такі заклади. Тобто, якщо біля такої бази лежатиме сміття, то прибрати його належатиме таки сільраді, а вплинути на порушників неможливо. Якщо ж пансіонат досягне якогось позитиву, то сільська влада наче теж ні при чому. Тому Віктор Плохушко взявся повернути їх із державної у комунальну власність на території села – «щоб громаді був зиск». Заодно вдалося виявити тіньових підприємців, які сплачували удесятеро менше, ніж могли.
Крок п’ятий. Торік у голови виникла ідея нагородити найсумлінніших підприємців. Запросили дані у податкової й визначили трьох людей, які сплатили найбільше туристичного збору. За шампанським і квітами вручили їм грамоти й подяки, а також дорікнули тим, хто працює в тіні і не платить нічого. Трійка лідерів отримала ще один бонус: право розмістити рекламу своїх пансіонатів на туристичному порталі, з яким співпрацює сільська рада. На сайті є можливість бронювати житло, тож для підприємців це бонус.
Крок шостий. Плохушко собі поміркував: якщо вимагає від людей, то повинен і сам звітувати про зроблене. Інтернет – чудова для цього платформа. Сільська рада має новий сучасний сайт, канал у «Телеграмі» – там публікують новини й звіти про витрачені гроші. Спеціально для цієї роботи найняли прес-секретаря.
Наступного курортного сезону готуються відкрити інформаційний центр для туристів. Відпочивальники зможуть дізнатися у його працівників, де їм краще поселитися, які екскурсії замовити, як спланувати маршрут додому тощо. Це має бути щось зовсім інше, ніж таксисти-провідники, якими рясніє, до прикладу, Лазурне. Таксисти, які запропонують довезти вас з автобуса до певного помешкання й отримати за це відсоток від господаря, знайдуться й у Щасливцевому. Але їх значно менше, і вони не такі нахабні.
Плохушко – амбітна людина. Він порівнює Щасливцеве не з іншими селами, а з містами: «Інформаційні центри є у Києві, Львові – то чому б і не в нас? Ми ніби й село, але й не зовсім село».
Туризм розвиває інші галузі
Курортна галузь підтягнула за собою інші. У Щасливцевому зводиться будівельний гіпермаркет – закономірна реакція на нинішній бум будівництва. Назагал тут не лакшері-відпочинок, хоча в останні роки швидкими темпами з’являються будинки й котеджі вищої якості і за дорожчими цінами. Люди бажають ліпшого відпочинку – і ринок на це відгукується.
Налагодивши туристичний збір і вивіз сміття, сільська рада отримала кошти, щоб облаштувати інфраструктуру і вдихнути вогник життя у Щасливцеве поза звичною літньою веселістю. Довели до ладу фельдшерсько-акушерський пункт, який роками стояв довгобудом і ставав наживою для недобросовісних підрядників, та закупили обладнання на нього. За планами, неподалік буде квартира для сімейного лікаря. Побудували пожежну частину.
Пансіонат вищої якості
Сільська рада теж переїхала з тісної контори, де взимку сиділи у пальтах і рукавицях, у просторе приміщення. Два роки тому викупили двоповерхову будівлю, що колись належала колгоспу. Голова гордо зауважує, що можна дозволити виплачувати працівникам вищу зарплату, ніж у сусідніх селах на аналогічних посадах.
Взялися розвивати спорт. У селі працює 6 спортивних секцій, безплатний спортзал та тренажерні зали. Тренери отримують зарплати з бюджету сільської ради. «Хочемо трохи стримати молодь, аби не виїжджала. Показуємо, що тут можна жити незгірше, ніж у деяких містечках», – коментує голова.
Тут регулярно проводять турніри з боксу, чемпіонати з серфінгу, марафони, перегони, змагання важкоатлетів.
Міні-каруселі для дітей
Щасливцеве бере участь у туристичних виставках та інвестиційних форумах – без жодних рекомендацій вищого начальства. Плохушко подумує і в Щасливцеве привозити фахівців, які б почитали лекції з ведення бізнесу, управління готелями.
Звісно, все це не означає, що у селі не залишилося клопотів. Підприємці хоч і платять туристичні збори, але готують для туристів сніданки/обіди/вечері, не сплачуючи з того податків.
Та й не все залежить від самої громади. Погані автомобільні шляхи, залізничне сполучення, відсутність у сезон квитків на потяги – Щасливцеве з цим самотужки не впорається.
Так само сільським бюджетом не збудувати каналізацію (за розробленим радою проектом, вона потягне на 50 мільйонів гривень), а без неї не матимуть державного статусу курорту.
Попри вищі зарплати, у раді не вистачає працівників: юристів, бодай ще одного землевпорядника. Ще б дуже згодилася людина для написання грантових проектів – якраз шукають такого фахівця.
Але навіть за цих умов село змінилося. Сам голова зараховує Щасливцеве до трійки найкращих курортів, поряд зі Скадовськом та Залізним Портом. Уже 2018-го Щасливцеве отримало туристичного збору на суму, що складає третину від зборів усієї області.
Сільський супермаркет
За робочим столом голови – календар місцевих культурних подій. Практично щотижня сільська рада організовує якесь свято: чи то концерт Віктора Павліка, чи театральний фестиваль, чи день рибалки. А приватні підприємці запрошують виступити у своїх пансіонатах таких зірок, як «Дзідзьо», – розклеєні по селу афіші з виступами зірок створюють враження, ніби ти щонайменше в обласному центрі.
Стає по-європейськи
Юля Білозерцева ще пам’ятає, як у Щасливцевому водилося більше домашньої живності, ніж відпочивальників. Паслися корови, рохкали свині, кудкудакали кури. Школяркою вона приїжджала сюди на канікули до родичів, щоб підробити: продавала солодощі в їхньому магазині.
Юлія Білозерцева
Спостерігала, як туристичний бізнес поволі витісняв сільське господарство: спершу селяни здавали окремі кімнати для відпочинку приїжджим, а затим з’явилися й перші комплекси готельного типу. Замість сільського господарства зробили ставку на туризм – і, як виявиться, не прогадали.
Жінка теж плекала мрію про власну справу. Тут же познайомилася з майбутнім чоловіком, місцевим жителем Сергієм, і переїхала в приморське село з рідної Брянки на Луганщині.
Сергій – підприємець, тримає водні атракціони на пляжі. Але популярна щасливцівська мрія – звести власний відпочинковий комплекс. Сергій і Юля почали трудитися, і в 2013-му вклали заощадження у 15 сотих землі. Ділянка хоч і поросла очеретом, зате розташована на найближчій до моря вулиці Набережній. Спецтехнікою почистили зарості, найняли майстрів, залили фундамент майбутньої вілли «Круїз».
«Не хотіли перетворювати відпочинковий будинок на мурашник, тому задумали його на 50 місць у двох корпусах. У меншому приміщенні легше втримати затишок. Уявляли собі його місцем, де самим приємно провести час. Відмовилися від гуртожитської забудови з нескінченним коридором і кімнатами вздовж нього на користь просторих окремих номерів. Кожна кімната – 30 квадратних метрів, з окремим входом і терасою. У людини є відчуття простору», – пояснюють свій задум Білозерцеві.
Пансіонат "Круїз"
Відповідно, такий комфорт коштує дорожче. Ціна одного номеру коливається від 500 гривень на початку сезону у червні до 1500 у розпал на зламі липня-серпня. У номері може жити від 4 до 8 людей – й охочі на відпочинок вищої якості знаходяться.
Cвій дебютний сезон подружжя відкрило у серпні 2016-го. Саме постав перший корпус – і Білозерцеві вирішили стартувати. Частина будівництва була ще не завершена, від другого корпусу був лише каркас, але вже не терпілося, щоб усе починало працювати, щоб з’явився прибуток, який можна було б інвестувати далі.
Це була така собі розминка, бо наступного року відпочивальників приїхало не до порівняння більше. З іноземців у Щасливцеве приїжджає найбільше білорусів, а на віллі Білозерцевих відпочивали курортники з Італії та Німеччини. Базу клієнтів лише формують, але, каже Юля, вже є зо двадцять сімей, яких можуть записати до рангу постійних відвідувачів. У розпал сезону – наприкінці липня-на початку серпня – всі номери заброньовані, а комусь доводиться й перечікувати кілька днів на інших базах відпочинку, щоб вселитися в бажану, до Білозерцевих.
Потроху облаштовували й територію навколо вілли: посадили клумби навколо будинків, збудували альтанку та дитячий майданчик. Багато відпочивальників приїжджають із дітьми.
Попри такий ажіотаж, подружжя ще не почало заробляти. Як каже Юля, вкладення в будівництво належить окуповуються не за один рік. Але бізнесмени мислять далекоглядно і мають підстави думати, що таких успішних сезонів попереду багато. Бо бачать перспективу у самому селі.
По сусідству з «Круїзом» розростаються вілли. Вулиці, прилеглі до моря, повняться життям. Та Білозерцеві не бояться конкуренції. Заробітку, вважають, вистачить усім: якщо селище розвиватиметься, то й люду більшатиме.
Сім’я теж вносить свою частку – торік Юля стала однією з трьох найсумлінніших платників податків у селі. Подружжя сплатило 5400 гривень туристичного збору за сезон 2017-го. Не відаючи про те, що будуть якісь конкурси, вирішили чесно платити відсоток за кожного прийнятого відпочивальника. Розрахунки перевірити складно, ніщо не заважало сплатити менше. Але…
«Живеш тут, то й стараєшся робити все чесно».
Тим паче, Юля може засвідчити, що податки йдуть на розвиток курорту.
«Ось на пляжі навели порядок, прибирають сміття. Набережну освітили ліхтарями. Кафе стали красивішими. Все в нас стає по-європейськи. Якщо раніше люди минали іржаві кіоски дорогою на пляж, то тепер за цей шлях не соромно. Гроші йдуть на розвиток, село росте».