Про своє життя та творчість після повномасштабного вторгнення Софія розповіла журналістам NewDay ua.
– Софіє, розкажи про себе. Яким було твоє життя до повномасштабної війни?
– Мені 14 років. Я народилася у Херсоні. Cпіваю з чотирьох років, також, окрім вокалу, відвідую музичну школу по класу фортепіано. Займаюся танцями, волейболом, поглиблено вчу англійську мову. А ще мені подобається вивчати прапори країн. Моїми найпершими досягненнями, якими я досі дуже пишаюсь, була участь у музичних конкурсах – “Чорноморські ігри”, “Голос. Діти”, “Яскраві діти України”. Це був початок мого творчого шляху.
– На початку повномасштабного вторгнення скільки тобі було років? Ти пам’ятаєш що відбувалося в ті дні?
– Мені тоді було 12 років, звісно, новина була жахлива. Я прокинулася і дізналася від батьків, що почалася війна. Спочатку якось не вірилося, що це правда. Були надії, що це все швидко скінчиться. Мабуть, саме усвідомлення війни з’явилося лише тоді, коли Херсон окупували. Під час окупації було важко, місто ніби затихло. Від звичного мені життя лишилося тільки назва. Я не займалася співами і всіма звичними мені захопленнями. Вже й забула, що таке школа та як воно – бігати шкільними коридорами. Після того, як нас звільнили, життя почало потроху налагоджуватися. Я відновила всі заняття у моїх гуртках, але, нажаль, вже не у моєму рідному місті. Тому що Херсон почали регулярно обстрілювати.
– Де ти зараз живеш? Хто тебе підтримує?
– Зараз більшість часу я проживаю у бабусі в Миколаївській області. Але до Херсона я досить таки часто приїжджаю. Тут, у бабусі, я продовжую займатися творчістю та розвиватися. Звісно, мене дуже підтримують батьки, завдяки їм я зможу дійти до своєї цілі. А ще мене підтримує моя перша викладачка – Любов Фогель. Вдячна теперішній викладачці – Анастасії Піскарьовій та наставниці Тетяні Піскарьовій за їхній вклад у мій музичний розвиток, підказки та підтримку. Спочатку після переїзду до бабусі було трохи складно. Не було звичного для мене ритму життя. Але наразі я пристосувалася і продовжую брати уроки вокалу дистанційно. Раз на місяць я їжджу до Києва співати у студії, а всіма іншими хобі займаюся у районі.
– Тато допомагав видавати збірку віршів херсонського поета Михайла Олійника. Так я познайомилася з його творчістю, а згодом і з самим автором. Прочитавши строки “Херсон вже захрип від молитв” та поспілкувавшись особисто з паном Михайлом, я дізналася історію написання цього вірша. І тоді з’явилося натхнення створити пісню “Херсон”. Я звернулася до співачки і композиторки Тетяни Піскарьової, і разом з нею та командою, яку вона долучила до творчого процесу, ми створили музику до цього тексту. Так і народилася пісня.
– Що ти думаєш про Херсон сьогодні? Впевнена, ти його дуже любиш. Яким бачиш майбутнє міста?
– Мені дуже боляче, що зараз Херсон в такому стані. Цілий день тривоги, обстріли, гинуть люди. Спокійно не можна погуляти по парку, вулицями, як це було раніше. Але як тільки ми переможемо, я впевнена, Херсон стане дуже розвиненим і сучасним. В моє рідне місто повернуться всі жителі. До нас будуть хотіти приїжджати тисячі туристів
– Про що мрієш? Ти хочеш лишитися жити в Україні?
– Так, хочу. Щодо мрій, я хочу, як і всі українці, щоб війна швидше закінчилася нашою перемогою. Також я мрію стати відомою співачкою і прославити Україну та Херсон.
– Ми з чоловіком хочемо, щоб наша донечка жила, розвивалася, навчалася в нашій країні. Але для неї відкритий весь світ, і молоді люди можуть реалізувати себе там, де вважають за краще. Наша Софіюшка з самого маленького віку мала різні захоплення. Танці, малювання, волейбол. Вона завжди з нами радиться щодо своїх вподобань. Їздимо з нею на конкурсі та змагання, ми завжди поряд, – говорить Тетяна.
Фестиваль “Star Waves” започаткували у Херсоні, до війни він збирав талановиту молодь з різних куточків України. Цього разу це буде вже 21-й фестиваль, пройде він за межами Херсона та буде благодійним – адже на меті, окрім творчості, наплести сіток та зібрати на авто для однієї з бригад ЗСУ.