Чоловік та син жительки Херсона Тетяни Висоцької з 2022 року перебувають у російському полоні. Павла, якому на той момент було 19 років, російські військові незаконно затримали у квітні 2022 році в Маріуполі. Віктора, який мав статус учасника АТО, забрали з дому 28 червня.
Херсонка Тетяна Висоцька наразі живе у Рівному з молодшим сином Дмитром. Працює в онкологічному диспансері, син навчається в університеті. Жінка постійно пише листи до державних служб, які займаються обміном полонених, посадовців із проханням додати її чоловіка й сина у списки на обмін.
"Днями мені зателефонувала жінка, представилася волонтеркою та сказала, що хлопець, якого звільнили з полону, просить Ваш номер телефона, аби передати відомості про сина. Щоправда, називає прізвище "Високий", а не "Висоцький". Може погано почув. Але він каже, що у полоні перебувають батько та син, я впевнена, що це про моїх. Ось чекаю на дзвінок уже місяць, може таки набере", – говорить Тетяна Висоцька.
Дмитро долучається до флешмобів на підтримку військовополонених, брав участь в онлайн-конференції з керівницею центрального регіонального центру Координаційного штабу з питань поводження з військовополоненими Юлією Павлюк.
"Це було у 2024 році. Дивлюсь списки на обмін і бачу рідне прізвище та ім’я, так зраділа! Думаю: "Дочекалася! Ну, нарешті!" Потім догледіла, що по батькові й рік народження не мого Павла... Ридала гірко і довго", – каже Тетяна.
Жінка розповіла, що від звільнених полонених дізналась, що після того, як сина перевели до колонії на території так званої "ДНР", він зустрів батька – вони обоє ув’язнені в одному місці. За їхніми словами, стан здоров’я Віктора та Павла погіршився.
Полон сина у 19 років
Павло народився у 2002 році. Пішов захищати країну у грудні 2021 року. Тоді йому було 19 років. Спочатку воював на Донеччині. Коли почалось повномасштабне вторгнення, був одним з оборонців Маріуполя. Позиції, на яких перебував Павло, знищили, він втратив телефон та спілкувався з Тетяною з мобільних побратимів.
"Казав, що ситуація вкрай важка. Що у них майже все закінчувалося. Не було води, хлопці пили воду з калюж. Мій син їв сніг. У них не було патронів, ліків, їжі. Син розповідав, що хтось знайшов стік цукру і його розділили між п’ятьма. Простягнули брудні руки і кожен з’їв по кілька кристаликів. Але була хоч якась глюкоза. От я їсти сідаю, у мене хліб запашний і кава гаряча з цукром, і хліб ще і з маслом. Розумієте? Це дуже прості речі. Але я їла і відчувала себе злочинницею, бо моя дитина голодувала", — говорить жінка.
Востаннє по відеозв’язку жінка говорила з сином у березні 2022 року. Після 5 квітня він надіслав їй повідомлення у вайбері, де написав що буде наступний бій та ляжуть всі, і про те, що всі вони будуть у полоні. Тетяна каже, що вже забула голос сина.
"Для мами це найстрашніше. І виглядає він уже інакше, бо минуло вже три роки. Я змінилась, посивіла, не уявляю, що з ним", — каже Тетяна.
Полон чоловіка після обшуку та побиття
Віктор народився 1979 року, він — колишній військовий. Протягом чотирьох років служив у зоні АТО, та через проблеми зі здоров’ям пішов зі служби. Чоловік повернувся до мирного життя, працював за фахом – газоелектрозварювальником.
"Коли армія РФ зайшла в Херсон, то у них були дані, вони вже знали хто де живе, хто служив в АТО. І до нас одного разу приїхали багато військових. Це було 28 червня 2022 року. У будинку робили обшук, нас вигнали на вулицю, поставили до стіни, біля на той час 16-річного Дмитра було дуло автомата. Чоловіка били по голові. Він втратив свідомість, побризкали на нього водичкою, він прийшов до тями. Після перемотали якось ганчіркою закривавлену голову та кинули до автівки. Я думала, що він не виживе", – говорить Тетяна.
Довгий час про чоловіка не було інформації. Тетяна боялась, що його вже немає в живих. Пізніше вона знайшла фото чоловіка в одному із телеграм-каналів про російських полонених.
Звістка від чоловіка
За три роки Тетяна не отримала жодної звістки від сина. Чоловік же передавав лист завдяки організації "Червоний Хрест". Сталося це у вересні 2023 року.
"Я на пошту, відкриваю лист, а там аркуш А4 сірий, на ньому всього кілька слів російською "Привіт, у мене все добре. Скоро буду. Цілую, Віктор". І підпис. Почерк був його, 100%", — розповіла Тетяна.
Жінка говорить, що їхала у Рівному в переповненому тролейбусі, як до неї зателефонував слідчий. Вона відповіла на дзвінок. Розмовляла досить гучно, адже гудів тролейбус та й сама була на емоціях. І пасажирка, близько 80 років, яка сиділа попереду обернулась та попросила мене вийти.
"Чого я маю це слухати?", – запитала вона. І, знаєте, я була шокована. "Їдьте у таксі й там про це розмовляйте". Для когось це тригер, це неприємно слухати, а мені боляче, бо це моє життя, бо це про моїх рідних" – говорить Тетяна.
Смерть дядька та евакуація
Тетяна з молодшим сином не виїжджали з окупованого Херсона. Російські військові пофотографували всі документи, і це, зазначає жінка, було небезпечно. Після звільнення міста через сильні обстріли родина переїхала з приватного будинку, розташованого неподалік від річки Дніпро, в центральний мікрорайон. У домі лишався жити дядько Тетяни.
"Ми якраз поїхали за продуктами, а дядько перебував у дворі. Туди прилетів касетний снаряд. Там не було де сховатися. Дядько загинув від поранень, у нього була масивна кровотеча, контузія. Ховали його дуже швидко, бо це небезпечно", — говорить Тетяна.
Завдяки волонтерам Тетяна з сином та мамою виїхали на Західну Україну. Тепер, каже жінка, їм нема куди повертатися.
"Наш будинок зруйнували. Я знаю, як він виглядав рік тому, зараз, можливо, від нього нічого не лишилося. Я працювала в онкодиспансері, у грудні минулого року по ньому прилетіли КАБи. Моя родина — херсонці, але нам немає куди вертатися", — розповіла вона.
Жінка каже, що попри все хоче повернутися додому.
"Навіть якщо хата побита, ми її відновимо. Тільки б наші хлопці повернулися, були поряд, будували щасливе життя, – каже Тетяна.
Підписуйтеся на новини Суспільне Херсон у WhatsApp,
Джерело – Суспільне