Херсонка Наталія Гавриленко допомагала партизанам під час окупації, пережила російський полон та нині волонтерить у деокупованому Ізюмі на Харківщині.
24 лютого 2022 року Наталія разом із чоловіком вступила до лав херсонської територіальної оборони. Про це вона розповіла «Суспільне Харків».
«Коли почали бомбити зранку Херсон, о 5-й ранку вийшли, всюди стріляють. Кажу чоловіку: «Війна». А він: «Беремо автомати, йдемо воювати». Так ми опинилися в теробороні. Перед цим, місяці за два, я почала оформлювати документи на контракт. Я за фахом – економіст, тому розглядала роботу бухгалтером», – говорить херсонка.
Потім жінка потрапила до медчастини та разом з волонтерами облаштовувала шпиталь у підвалі.
З початком окупації Наталія почала допомагати херсонським партизанам: медикаментами, інформацією та вивезенням людей. Втім, діяльність жінки виявив зрадник із середовища партизанів, що призвело до її арешту росіянами.
«Бачу, що стоять росіяни зі щитами у касках. За ними той, хто нас зрадив. Перший допит — надворі. Навпроти посадили його. Вони ж його давлять. Він сидить, каже: «Це тітка Наташа. Вона була у «Правому секторі», син був у «Правому секторі». Я сиджу, думаю: ну все, без коментарів. Сина вони не допитували, вони його тримали під автоматами, невістка була вдома і маленький онук», – згадує жінка.
Потім окупанти забрали Наталію в ізолятор тимчасового утримання. Там вона стала свідком знущань з інших полонених. Жінка розповідає, що росіяни погрожували фізичною розправою, але її врятувало наближення звільнення Херсона українськими військами.
«Знущалися з чоловіків більше. При нас ґвалтували чоловіків. Емоційний бік зовсім вимикається, і він досі не увімкнувся, на жаль», – розповіла Наталія.
У російському полоні жінка пробула 4 місяці.
«Вони 20 жовтня перевезли нас з Херсона до Голої Пристані, через Дніпро. Там ми пробули дев’ять днів. Нас перевезли в Новотроїцьке, ближче вже до Криму. Нас відпустили із тією людиною, яка нас зрадила. Без документів, без телефону», – згадує херсонка.
Відпустили Наталію 1 листопада. Оскільки росіяни утримували її на лівобережжі, то до Херсона вона переправилася на човні. Жінка згадує, що то був останній день, коли дозволяли переправлення човнами.
Через 10 днів Херсон було звільнено українськими військовими.
Після повернення додому Наталія пройшла реабілітацію та знову почала волонтерити. Спершу допомагала цивільним та військовим у Херсоні, а пів року тому переїхала до Ізюма, що Харківщині, аби бути ближче до чоловіка, який нині служить у війську. Там вона спільно з іншими волонтерами допомагає військовим у шпиталях та медикам, які працюють на стабілізаційних пунктах.
Наталія планує залишатися на Харківщині стільки, скільки буде потрібно для її сім’ї:
«Родини мають бути разом, адже підтримка близьких надзвичайно важлива для тих, хто на передовій».
Фото: Суспільне Харків
Джерело – Гривна