Олександра Шелофаст проживала у селищі Сірогози Херсонської області. 24 лютого повномасштабна війна застала її вдома:
"Прокинулися від якихось вибухів. Мені спочатку здалося, що це феєрверки. Я ще подумала, ну хто може рано-вранці святкувати день народження, або щось таке. Потім, через кілька хвилин, дзвінок сусідки: "Сашо, ви чуєте? Мені дзвонить Олег (син з Каховки) і каже, що наступ, війна". Я не повірила. Тут вже чоловік прокинувся, підскочили, чули вже такі явні вибухи".
Олександра Шелофаст. Фото: Суспільне Одеса
Олександра каже, згодом побачили на вулиці колони російської техніки. За понад сім місяців життя в окупації родина вирішила виїжджати в Одесу:
"Трішки пізніше, коли почали рити окопи, людей розміщали у нас в селищі, це був такий період, коли вони жили у наших домівках. Це емоційний накал був, непросто, коли ти живеш і не знаєш, що тебе очікує, коли можуть прийти — це один момент. Потім пройшов референдум. Були прильоти по місцях дислокації російських військових, базах, де їхня техніка була".
Жінка розповіла, у їхній будинок декілька разів заходили російські військові. Вони заходили покупатися, їм потрібно було випрати речі, користуватися побутовими умовами родини.
"Чоловік мисливець і ми не могли вивести з собою зброю, залишили вдома. Сусідка відкрила будинок — вони зайшли й забрали зброю. Вони відразу хотіли забрати, дзвонили моєму чоловіку чеченці, він відразу не хотів казати, а потім допомогли сусіди", — розповіла Олександра.
Олександра Шелофаст. Фото: Суспільне Одеса
До 24 лютого жінка була бібліотекаркою, в Одесі працює у волонтерському центрі "Гостинна хата". Найбільше Олександра мріє повернутися додому, коли її селище звільнять ЗСУ:
"Тут ми надаємо допомогу переселенцям, видаємо продуктові набори та додатково до них гігієнічні набори також видаємо. Ми повинні перевірити всі документи. Якщо це родина – перевірити кожного члена родини на наявність отримання може в інших центрах".