Історії херсонців, які діляться своїми оповідями про життя в тимчасово окупованому регіоні, про евакуацію на територію вільної України – це сповіді про особисті трагедії через жахи війни .
Історія Лілії, сімейної лікарки з Херсона, яка розповіла, в яких умовах працювали медики і з якими злочинами російських військових зіштовхувались. Їй з родиною пощастило виїхати з окупації, та ці тижні залишилася в пам’яті назавжди.
«Ліків у Херсоні не було, ми викручувались як могли. Вводили ін’єкційно, призначали фітопрепарати, видавали нашим пацієнтам безкоштовно все, що у нас лишалося. Інших варіантів не було. А на нічних чергуваннях приймали цивільних з осколковими пораненнями. Тихий і не тихий терор у Херсоні ми відчули на своїх пацієнтах, бо лікарня була першою від лінії фронту.
Двадцять четвертого лютого я вийшла на роботу. Війна війною, а пацієнти потребують лікування. Та людей було мало. У місті почалася паніка, до банкоматів, магазинів і аптек стояли черги. Медикаменти закінчувались катастрофічно швидко. Буквально в перші дні люди розкупили всі препарати першої необхідності. А гуманітарних коридорів росіяни не давали. Це був стрес для наших пацієнтів.
На другий-третій тиждень вони почали приходити до нас. Ці люди потребували ліків від хронічних захворювань: цукрового діабету, артеріальної гіпертензії. Деякі запаси у нас були, тож видавали хоча б по 10 таблеток. Усім давали безкоштовно, що мали самі. Та інколи доводилось викручуватись.
Немає таблетованої форми антибіотика при бактеріальній пневмонії – вводили ін’єкційний препарат. Артеріальний тиск могли знімати магнезією внутрішньовенно.
Інколи призначали пацієнтам і фітотерапію, дієту. Не найкращі способи допомогти, але іншого виходу не мали. Робили все, що було в наших силах.
Було дуже важко морально працювати. Втратили спокій, стали якісь беззахисні. Пацієнти приходили до нас психологічно пригнічені. Часто розмови починалися зі сліз. Розповідали про жахливі випадки на околицях Херсона, про викрадення і катування цивільних. Родичі цих людей зверталися по допомогу до нас. Це було страшно.
Ми не могли повірити, що росіяни просто впритул розстрілюють цивільних. Але я побачила це на власні очі. Від березня почала працювати ще й у приймальному відділенні, бо не вистачало медиків. Переважно це були нічні зміни, після моєї амбулаторної роботи. Лікарня була на першій лінії фронту, тож до нас приїжджали люди з усіх околиць і сіл.
Своє перше чергування я запам’ятаю на все життя. Прийняли тоді дві автівки, які розстріляли російські військові. У першій – подружня пара років 50-60. У жінки було осколкове поранення плечового суглоба. На щастя, наскрізне. Її госпіталізували у наше травматичне відділення.
А у другій автівці їхало молоде подружжя з однорічним сином. Страшно було дивитись на дитину. Весь одяг був у крові, на тілі й голові – осколкові поранення. Швидкою доправили його до обласної лікарні, там працювали нейрохірурги. Та, дякуючи Богові, тяжких ушкоджень не було, всі залишились живі. І таких випадків – безліч.
Ми не могли цього усвідомити. Хіба таке можливо? Якщо ви воюєте, то воюйте з військовими. Навіщо чіпаєте мирне населення?
Наприкінці квітня ми з сім’єю залишили Херсон, виїхали. В лікарні лишились медики, але їх дуже мало. Переживаю за них, бо з ліками там біда, росія досі блокує постачання ліків на територію Херсонщини, а пацієнтів які її потребують – багато».
Джерело – Гривна
