Лікарка-акушерка Світлана Кулініч з Херсона не покинула пацієнток під час окупації міста. Зараз продовжує допомагати жінкам під постійними обстрілами РФ.Про окупацію Херсона, як народжуються діти зараз і про що мріє колектив, лікарка розповіла Суспільному. Далі пряма мова.
Про окупацію Херсона
Коли російські військові захопили Херсон і почали виїжджати усі: майстрині манікюру, перукарі, лікарі, інші фахівці та звичайні люди, мене питали: Свєта, а ти чого не їдеш? Яка в тебе мотивація? А яка ще мотивація.... Я гінеколог, є наша команда та пацієнти, яким потрібна була допомога. Ми всі відчували себе покинутими, в нас відібрали звичне життя, але коли звертались жінки, просто приходили на консультацію, обіймали, то було розуміння, що ми потрібні, ми для них залишались частиною комфорту.Я працювала в лікарні. Наше керівництво не погодилось на співпрацю з окупантами. В мене є дитина, щодня зранку ми разом йшли на роботу, про щось спілкувалися. Він вже дорослий, але кожного разу брав мене за руку. А потім почали ширити інформацію, що дітей будуть забирати, тоді прийняли рішення вивезти його з Херсона. Син поїхав і з того часу я ходила на роботу сама.
Як працювали в окупованому місті
Російські військові приходили до нас у клініку. І нічого діяти не можеш, ніяк їм не відмовиш, вони з автоматами. І колись я спускаюся вниз іти додому і бачу хлопців з автоматами в формі нашої фірми. Ну ми ж знаємо, яка наша форма. Боже, я так зраділа! А тоді думаю - стоп! Наших ще немає. Ми почали розуміти, вони звідкись мали таку форму, як наші.У місті працювали лише кілька аптек, за якісь неймовірні ціни там торгували якимись медичними засобами. Але основна торгівля медикаментами була на базарі. Пам'ятаю, як прийшла купити мамі ліки, дивлюсь, а під багажником машини, поруч з ліками лежать цигарки та ковбаса. Людям усе одно було, що продавати. Але було багато таких, які привозили ліки, які купували за свої гроші, а місті навіть якісь звичайні засоби, коштували набагато дорожче.
Жінки купують ліки з машини в окупованому на той час Херсоні, 2022 рік. Фото: Суспільне ХерсонПро звільнення міста від російських окупантів
Цей день пам'ятають всі, ми святкували два тижні. В той день я була на чергуванні і коли дізналась про звільнення Херсона, не могла повірити в це, там само, як про початок війни. Я думаю, ті, хто поїхали з міста, навіть жалкували, що не могли бути тут і зараз.Після чергування ми з чоловіком приїхали на площу. Там стояла машина з українськими прапорами, були українські військові. Я підійшла до одного з них і спитала: "Де хлопці для обіймів?". І ми пішли усіх обіймати. Після того стало краще, спокійніше. А коли відкрився перший український супермаркет, то взагалі, щось неймовірне. Купували звичайну гречку, але як вона пахла... звичайна, але наша...
Про дітей, які народжуються в Херсоні
На ту кількість людей, які залишились в Херсоні, відсоток вагітних дуже низький. Вагітних, які стоять на обліку, ми орієнтуємо виїжджати в більш безпечні міста: Миколаїв, Одесу, Запоріжжя. У Херсоні лишаються тільки ті, кого вже не можна кудись довезти або ті, хто відмовляється категорично. Зараз пологів дуже мало, така кількість у місяць, яка колись була в день. Пологи — це окрема спеціальність у медицині, це командна робота і кожен випадок унікальний випадок.Були випадки, коли приймали пологи у підвалі будинку та вдома. Для кожної жінки пологи біль і стрес. А якщо до того стресу додаються обстріли, то він подвоюється, а то й потроюється.
Дитинка під захистом мами і не знає, як має бути. А в мами є тривога за дитину, кожна реагує по-різному. Наше завдання зробити так, щоб мати зрозуміла, що буде захищена настільки це можливо.
Про роботу під обстрілами
Працювати під обстрілами страшно, як і кожному херсонцю. Але чим більше вони стріляють, тим більше ми лютуємо. Страшно, хочеться втекти? Ні, я не хочу. Мій син військовий каже, що це вже втрата контролю. Тобто я не боюсь пострілів, я просто зла, лють стовідсоткова: чого ви прийшли? Вбити мене, мою дитину? Зруйнувати все скрізь?Людина має право на мрію, і ми також мріємо, всім колективом — коли в нас буде безпечно, наше приміщення відбудують, ми все зробимо як найкраще. Впевнені, нас не покинуть. Не покинули тоді, не покинуть і зараз. Чекаємо, віримо, молимось і вже знаємо якого кольору буде плитка на підлозі в операційній чи післяпологовій палаті.
Суспільне Херсон
