Анжела Слободян, представляючи телеканал "Україна", на початку війни більше 4 місяців робила в телемарафоні "Єдині новини" прямі включення із окупованого Херсона. Вона пройшла через те, через що не має проходити жоден журналіст. Сьогодні Анжела Миколаївна – знов у журналістиці й каже, що в жодному разі не відмовиться від улюбленої професії. Свою відданість вона сповна довела в окупованому Херсоні.
"Я виходила в ефір під своїм іменем. Приховувала лише місця, де це відбувалося. Ясна річ, вести прямі ефіри з вулиць Херсона – не варіант. Вільно працювати на окупованих територіях український журналіст не може", – розповіла Анжела Слободян.
Її 31 добу тримали в маленькій задушливій камері, де не на всіх ув’язнених вистачало місць у в'язниці, де годували раз на день гидкими макаронами і де цілодобово було чути, як у сусідніх приміщеннях катують ув’язнених чоловіків.
"Морально-психологічний тиск був шалений. П’ятьох жінок тримали в камері із трьома нарами, тож спати доводилося по двоє на ліжку. За дверима вони постійно чули крики чоловіків, яких били палицями, ґвалтували, катували струмом", – розповіла Анжела Слободян.
Ув’язненим не надавали жодної медичної допомоги. Камеру атакувала величезна кількість тарганів, з якими ніхто не боровся. Жодних гігієнічних засобів жінкам не давали.
"Через два тижні після мого затримання російських військових у нашій в’язниці замінив персонал із тюрм так званої "ДНР", тобто охоронці-спеціалісти. Вони почали з’ясовувати, чи є вентиляція в камері, й зрозуміли, що її немає. Було літо, температура градусів сорок. Жахіття... ", – згадує журналістка.
На початку серпня, на 31-ший день ув’язнення, після допиту Анжелу Миколаївну випустили: вона мала дуже серйозні проблеми зі здоров’ям, і окупанти вирішили обійтися без ще одного летального випадку.
"Випускати далеко від домівки, без коштів, без ключів – це загальна практика російських окупантів. Крім того, повертатися часто не було й куди. Коли людину хапали, окупанти приходили до неї додому й обкрадали оселю. Так само сталося й із моєю домівкою – забрали техніку, особисті речі", – розповідає журналістка.
Після звільнення Анжела Миколаївна дізналася про подальшу долю й інших своїх співкамерниць. Двом із них удалося звільнитися й виїхати у вільні області України, третю тримали за ґратами більше трьох місяців, і під час евакуації росіян з Херсону вивезли на Лівобережжя. Там її випустили – без грошей, речей і документів. Повернутися в Херсон їй удалося тільки дивом.
Попри своє бажання до останнього дня окупації бути в Херсоні, Анжела Миколаївна розуміла, що залишатися в місті більше не можна. Важливо було не лише вижити, а й сповістити колег і українських правоохоронців про те, що з нею відбувалося в окупації. Відтак три тижні журналістка, яка не мала дозволу на виїзд із окупованої території, ретельно його готувала, при цьому переховуючись у знайомих.Сьогодні, озираючись на минуле, роботу в умовах окупації й полон, Анжела Слободян вважає все це важливим досвідом. Але на її роботу як журналіста цей досвід не надто вплинув.
"Я як працювала у ЗМІ, так і працюю. Після виходу з катівні я з подивом дізналася, що за цей час мій телеканал "Україна" ліквідовано, отже я ще й залишилася без роботи. Але невдовзі наша команда зробила новий телепроєкт "Ми – Україна", куди мене запросили на посаду редактора. Я і далі є журналістом. Під час поїздки до Херсона підготувала нові матеріали. Роблю сюжети, займаюся своєю справою. Це – моя професія, моє життя, – каже журналістка, – розповіла Анжела Слободян.
obozrevatel.com
