Херсонець, який перебував 54 дні в полоні, переживши катування, приниження та постійний психологічний тиск, сьогодні не лише повернувся до мирного життя — він став опорою для інших. Роман зумів вистояти там, де багато хто втрачає надію, і тепер допомагає тим, хто пережив подібне пекло. Він відновлює рідне місто, підтримує колишніх полонених і бореться за те, щоб жодна людина не залишилася наодинці зі своєю травмою. Як йому вдалося не зламатися? Що давало сили у нелюдських умовах? І чому після повернення він створив організацію, яка сьогодні рятує сотні людей?
Про все це журналісти Новини.LIVE поговорили з колишнім полоненим, засновником організації "Бранці Херсона" Романом Баклажовим.
Звільнення Херсона
Коли Роман згадує перші дні звільнення Херсона, в його голосі чується і радість, і біль. Для нього це було не просто повернення контролю над містом — це був шанс знову торкнутися землі, де минуло все його життя. Він розповідає, що навіть відстань не могла стримати того внутрішнього поклику додому. У цей момент він згадує, як з Карпат добирався до Одеси, а потім — до рідного Херсона, де вже було відносно безпечно."Уже 10-го числа було зрозуміло: Херсон звільнений. Я дивлюся — мої друзі з Одеси масово починають пакувати буси гуманітарної допомоги, стоїть справжній ажіотаж. А я був в Карпатах на ретриті. Якби тоді був якийсь прямий рейс Карпати — Херсон, я б без роздумів поїхав додому. Навіть без гуманітарної допомоги. Це моє рідне місто, в якому я прожив усе життя — як інакше може бути? Тож, можна сказати, що поїхав майже одразу, як тільки з’явилася така можливість", — каже колишній полонений Роман Баклажов.
"Коли я побачив, що почали їздити по домах, то одразу сховався у друзів. Два тижні переховувався. Спостерігаю, і бачу, що по мене не приїхали. Почали шукати інших хлопців, не з "Правого сектору", — зазначає чоловік.
Російський полон
Далі почалася найтемніша частина історії у житті — полон. Психологічний тиск тривав цілодобово, а катування стали щоденною реальністю. Для Романа та інших полонених кожен день був боротьбою за виживання. Вони чули знущання над побратимами буквально через стіни, і це руйнувало не лише тіло, а й свідомість. Особливо болючим було розуміти що поруч, за парканом, продовжувалося "мирне життя" місцевих колаборантів. Людей, які, почувши крики катованих українців, просто пили каву, сміялися й удавали, що нічого не відбувається. Це контрастне поєднання жорстокості та байдужості прошивало свідомість полонених, залишаючи глибокі рани, які не зникають навіть сьогодні."Наша камера була прямо над катівнею: ми — на другому поверсі, катівня — на третьому. Вікна були відчинені, і ми постійно чули катування наших хлопців, їхні крики. Найбільше вибивало з рівноваги те, що зовсім поруч розташовувався ІТТ — ізолятор тимчасового тримання. Паркан, а за ним — кафе. Наші… Я навіть не можу назвати їх людьми — це просто якісь покидьки. Вони чули, як катують наших хлопців, але спокійно сиділи, пили, розповідали анекдоти, сміялися. Ми, з одного боку, слухали стогін і крики з катівні, а з іншого — чули, як навпроти сміються і п’ють ці нелюди", — каже колишній полонений Роман Баклажов.
"І справді, ми всі підтримували одне одного, щойно бачили, що хтось починає "плисти". Це одразу видно по очах — людині погано. І тоді всі навколо її підбадьорювали: "Тримайся, все буде добре". Пізніше я вже дізнався, що ця практика має назву "рівний рівному". Це коли люди збираються разом, ніби клуб підтримки, як у фільмах інколи показують. Ми так само збираємося й зараз — в Одесі, у Херсоні. Бо лише ми здатні по-справжньому зрозуміти одне одного", — ділиться колишній полонений.
Ротації в полоні
Полон Романа припав на період, коли катівня змінювалася, залежно від того, хто її контролював. Він згадує, що загалом було три ротації — і кожна по-своєму викарбувалась у пам’яті. Перша зміна була найжорстокішою, друга — ще жахливішою, бо ворог поводився як справжні нелюди, а третя складалась уже з працівників російської пенітенціарної служби. Вони теж били й катували, але без тієї демонстративної жорстокості, якою насолоджувалися їхні попередники. Саме друга ротація залишила найглибші шрами — не тільки фізичні, а й моральні."Під час другої ротації вони катували, знущалися, принижували — робили все, щоб зламати людину морально й фізично. А от третя ротація так само катувала й жорстоко била, але я не бачив, щоб вони принижували чи знущалися так відкрито. Це був інший тип жорстокості — без тієї показної наруги, яка була раніше", — зазначає Баклажов.
"Перше питання було: яка година, які новини? Миколаїв захопили, Одесу захопили. Говорю, та хлопці все, ніякого Миколаєва, Одеса їм вже не сниться. Вони мені одразу розповіли, що на катуваннях, коли мене ведуть на допит, треба падати після третього удару", — каже чоловік.
"Тебе називають, ти повинен схилити голову, руки за спиною, підійти до дверей, тобі дають шапку на очі. Приводять, садять на крісло, чи наручники, чи приматують скотчем, і починається допит. Б’ють, одного товариша залили п'ятьма літрами води, мене катували струмом — підключали до мочки вуха. Це просто словами неможливо описати", — розповідає колишній полонений.
Повернення додому
Відчуття свободи, після полону для чоловіка стало подихом свіжого повітря. Який відчувався два рази за все життя. Перший раз це було, коли його відпустили, другий — коли він приїхав у Херсон після деокупації."Там прям відчуття свободи було десь декілька тижнів. Навіть, не зважаючи на обстріли. Прямо воно як матеріально, як відчувалося", — згадує Роман.
Бранці Херсона
У Херсоні Роман займався виготовленням меблів, проте і зараз цю справу не полишив. Він перевіз до Одеси дизайнера та одного складальника меблів з Херсону. Дизайнер продовжує працювати, проте все ж таки Роману довелося шукати нових працівників. У його команді зараз четверо людей. Чоловік займався волонтерською діяльністю з 2014 року, тож його мережа знайомих була великою та активною. Коли Роман приїхав до Одеси, вставив сім-карту, почали дзвонити друзі, пропонувати допомогу, скидати гроші. Він ще був дезорієнтований, але вже відчував, що навколо нього є люди, які готові підставити плече. Спілкуючись з іншими полоненими, Роман зрозумів, що вони практично залишилися сам-на-сам із власним жахом — жодної підтримки. Тому було прийняте рішення створити організацію "Бранці Херсона", яка вже налічує понад 200 людей — юристів, психологів, волонтерів. Всі працюють безоплатно, на добрій волі, без грантів і фінансування. Роман наголошує, що це справжня команда, яка діє за принципом "рівний рівному" — допомагають одне одному, організовують підтримку всім, кому вона потрібна."Ми працюємо 24 на 7, а не так, як фонди, в яких о 17-й годині вже закінчується робочий день, або "Центр допомоги врятованим", який в неділю не працює. Нам дзвонять о будь-якій годині — комусь погано, хворий, треба в лікарню. Ми їдемо, забираємо, розміщуємо, допомагаємо", — пояснює колишній полонений Роман Баклажов.
"Цей статус передбачає виплати та юридичний захист, але система створена ще у 2019 році й не враховує масштаби сучасних подій. Статус передбачає не відстрочку від мобілізації, а мобілізацію за власним бажанням. Державна виплата — двісті тисяч гривень, але комісія не зовсім розуміє, як працює", — каже чоловік.
Новини.LIVE