Війна у Херсоні відчувається щосекундно. Тут не просто сирени — тут вибухи, уламки, постійна небезпека й тиша після чергового удару. Але попри постійні обстріли, руйнування та психологічне виснаження, у Херсоні досі живуть і працюють люди. Вони ремонтують пошкоджене майно, підтримують одне одного, тримаються за своє — тому що це їхній дім.
Журналісти Новини.LIVE поговорили з головою спільноти колишніх цивільних полонених "Бранці Херсона" Романом Баклажовим про те, як змінилось місто та чим живуть його мешканці.итайте також:
Херсон сьогодні
Після багатьох місяців обстрілів Херсон дуже змінився. Центральні райони напівпорожні, багато вулиць зруйновано або покинуті. Життя ще тепліє на околицях — там, де менше прямих артилерійських ударів і ще залишилась інфраструктура. Люди скупчилися в Таврійському та Шуменському районах, де відкриті кав’ярні, магазини й хоча б частково працює транспорт. Але навіть там люди під постійною загрозою, адже ракети не обирають, куди летіти."Фактично зараз живе тільки два райони з п’яти. Це Таврійський і Шуменський. Інші — майже пусті або зруйновані", — каже голова спільноти колишніх цивільних полонених "Бранці Херсона" Роман Баклажов.
Обстріли Херсона
Страх — це не лише про вибухи. Багато мешканців Херсона живуть з глибокою недовірою. Вони не вірять у сталість ситуації, не вірять у захист, не вірять, що місто не залишать вдруге. Історія 24 лютого 2022-го врізалась у колективну пам’ять: тоді Херсон здали без бою вже в перший день вторгнення. Цей біль ще не загоївся. Саме тому проросійські інформаційні атаки легко прориваються крізь емоційну вразливість людей."У Херсоні поганий настрій. Багато хто вірить, що місто здадуть, що це буде якесь політичне рішення. Бо ми вже це проходили у 2022 році. Херсон захопили за кілька годин. Ніхто тоді не вірив, що це взагалі можливо і ми будемо під російським триколором", — згадує чоловік.
Жити під обстрілами — це означає, що ти йдеш у магазин, але рахуєш хвилини до наступного "прильоту". П’єш каву, не знаючи, чи не буде це останнім ковтком. Багато хто вже звик — і це теж форма захисту. Організм просто вчиться не реагувати. Але не всі здатні адаптуватися: хтось постійно боїться, хтось тікає в укриття при кожному вибуху.
"Масовані обстріли бувають 2–3 рази на добу. Артилерія виїжджає, швидко відстрілюється і зникає. Хтось бігає в укриття, хтось уже не реагує. Я, наприклад, не звертаю уваги. А мій товариш — боїться кожного разу. Це у кожного по-своєму", — ділиться спікер Роман Баклажов.
Повернення з полону
Війна в житті Романа не закінчилась із виходом з полону. Навпаки — тоді вона почалась на новому рівні: як боротьба із психологічними наслідками, з травмами, із системою, що не завжди бачить у полонених героїв. Період реабілітації був довгим і болісним. Але чоловік не залишився в тіні: він вирішив діяти."Пройшло понад два роки, а я щойно був у госпіталі, в психіатрії, брав пігулки. Головне, що допомогло відновитися: це підтримка друзів та родини. Я не сидів без діла. Спочатку вирішив працювати, а потім створив незалежну організацію "Бранці Херсона". Там 160 людей. Ми підтримуємо один одного, об'єднуємось у бригади, відновлюємо Херсонщину", — розповідає колишній полонений Роман Баклажов.
Поки найнебезпечніші райони міста залишаються без допомоги. Волонтери бояться туди їхати, міжнародні організації не мають гарантій безпеки. Але саме туди вирушають бригади з колишніх полонених. Вони навчені, оснащені індикаторами дронів, знають алгоритми дій у випадку обстрілів. І головне — вони не бояться. Бо вже пройшли найстрашніше.
"Ми працюємо там, де не виїжджають волонтери. Частина вулиці — жовта зона, інша — червона. Ми їдемо і все робимо. Наші хлопці з індикаторами дронів знають, коли ховатися, як реагувати. І вже не збираються їхати з Херсона. Хто хотів — той уже поїхав", — каже чоловік.
Херсон — це місто, що не хоче жити в ілюзіях, воно вже знає, як це — бути залишеним, пережити окупацію і постійні обстріли. Але попри все, місто продовжує дихати, навіть якщо повітря тут змішане з порохом. Саме тут зібрались не самопроголошені герої із плакатів, а звичайні люди, які не чекають наказів згори, не чекають тиші чи ідеальних умов. Вони просто роблять — ремонтують дахи, вивозять уламки, рятують поранених, обіймають тих, хто ледь тримається. Це ті, хто не поїхав, бо хтось мав залишитись і тримати цю землю. Херсон вистоїть — інакше — ніяк.