Зображення: ШІ
На початку лютого сім’я з п’яти осіб – батьки й троє дітей – загинула і постраждала під авіаударом по Олексієво-Дружківці на Донеччині. Батько й дорослий син загинули, мати, 16-річна донька і 11-річний син отримали поранення. Родину евакуювали ще в листопаді – але в грудні вони повернулись додому: не було грошей, роботи, ресурсу почати життя в іншому місті. 16 липня Кабмін затвердив механізм примусової евакуації дітей без згоди батьків – у відповідь саме на такі історії. Але коли розбираєш, хто ухвалює рішення, хто виконує, і головне – що держава реально пропонує сім’ї натомість, – складається чіткий малюнок: повноважень багато, відповідальності після вивезення дитини – майже жодної.
Хто ухвалює рішення – і чи потрібен суд
Суд у процесі вилучення дитини на момент евакуації участі не бере. Рішення про запровадження обов’язкової евакуації в примусовий спосіб для конкретного населеного пункту ухвалює обласна військова адміністрація – за письмовою пропозицією військового командування та за погодженням із Координаційним штабом, утвореним Кабміном. На це відводиться два дні. Це адміністративне рішення, не судове.
Виконують – органи опіки та піклування спільно з Національною поліцією. Але юристи Національної асоціації адвокатів України ще на стадії обговорення законопроєкту попереджали: більшість працівників органів опіки з небезпечних територій самі вже виїхали, або там лишається один працівник на громаду. На практиці провести евакуацію фізично часто нема кому, крім поліції – “орган опіки” в цій формулі часто існує лише на папері.
Як саме відбувається вилучення
За замовчуванням дитину вивозять у супроводі дорослого – батьків, родича, законного представника, або, за їхньою згодою, з довіреною особою. Без супроводу – лише якщо відмову зафіксовано поліцейським на відеозапис. Саме по собі відібрання дитини в такому випадку не означає позбавлення батьківських прав – для цього передбачений окремий, відкладений механізм. Відмовитись від евакуації в місцевості, де вже ведуться бойові дії, закон узагалі не дозволяє.
Як це виглядає на практиці: два кейси
На Харківщині, у Вільхуватській громаді, у березні провели примусову евакуацію 6-річної дитини з інвалідністю – складна ситуація зі здоров’ям, дитина не розмовляє. Мати не поїхала з нею до обласної дитячої лікарні. За словами голови громади, дитину супроводжували від самого будинку працівники громади. Далі опікою в лікарні зайнявся медичний персонал – а хто відповідає за дитину далі, коли лікарняний епізод завершиться, публічно ніхто не уточнював.
Другий кейс – родина з Олексієво-Дружківки, з якої почалась ця стаття. Евакуювали в листопаді, повернулись у грудні через брак грошей і житла. У лютому – авіаудар, двоє загиблих, троє поранених серед членів родини. Це не історія про “приїхали й забрали”. Це історія про те, що добровільної евакуації виявилось замало, бо ніхто не подбав, щоб повернення назад було фінансово неможливим, а не просто небажаним.
Чому батьки відмовляються
Поліцейські зі спецпідрозділу “Білі янголи” витрачають на умовляння батьків по кілька годин, іноді днів. Причини повторюються: немає грошей і роботи в іншому місці, немає де жити, страшно кинути літніх родичів чи господарство. Частина людей ховає дітей від поліції по підвалах і горищах.
Скільки коштує виїхати – і що насправді пропонує держава
Візьмемо конкретну родину: мати-одиначка, дитина 15 років, дитина 1-2 роки. Виїхали з Херсона до Миколаєва – не тилового, а так само прифронтового міста, де ризик менший, але не відсутній.
Що потрібно на старті. Оренда 1-кімнатної в Миколаєві – в середньому 6000-11 000 грн на місяць. Плюс застава в розмірі місячної оплати і комісія рієлтору наперед. Щоб просто заселитися – одразу потрібно 15 000-20 000 грн, яких евакуація сама по собі не дає.
Що потрібно щомісяця понад оренду. Підгузки для дитини 1–2 років (розмір 4) — близько 120–150 штук на місяць. Це приблизно 1 200–2 000 грн залежно від бренду та акцій. Дитячий одяг, який дитина цього віку переростає буквально щомісяця. Їжа на трьох. Комунальні. Ліки, коли дитина хворіє – а маленькі діти хворіють часто, особливо в перші місяці в новому дитсадку чи школі, де новий колектив і нові віруси.
Що дає держава. Допомога на проживання ВПО – 2000 грн дорослому, 3000 грн на кожну дитину (для 15-річної – тільки якщо вона вже переведена в миколаївську школу). Разом до 8000 грн. Є ще допомога одиноким матерям – але вона розраховується як різниця між прожитковим мінімумом і доходом сім’ї, тож якщо в матері є хоч якийсь легальний заробіток, реальна виплата може становити не максимальні 2500-3200 грн на дитину, а всього кілька сотень гривень – за офіційним калькулятором Мінсоцполітики, приклад із реальним, невеликим доходом сім’ї дає лише близько 860 грн на дитину.
Разом: держава дає в найкращому разі 8000-9000 грн на місяць. Потрібно – 15 000-25 000 грн лише на базове виживання, без урахування одноразових витрат на заселення. Різниця – половина необхідної суми, яку мати має добути сама: роботою (з дитиною 1-2 років на руках без садка – завдання майже нездійсненне), родичами, волонтерами, яких може і не бути поруч.
Якщо в родини є кіт чи собака – шукати житло стає ще важче. Кількість оголошень про оренду, що дозволяють проживання з твариною, впала найсильніше в країні саме в Херсонській області – на 64% за рік. Понад третину орендарів по всій Україні стикаються з відмовами через дітей, тварин чи статус ВПО; 28% власників відмовляють ВПО, навіть офіційно заявляючи готовність із ними працювати.
А найбільша державна програма забезпечення житлом ВПО – житловий ваучер “єВідновлення” на 2 млн грн – на першому, і поки єдиному активному етапі доступна виключно учасникам бойових дій та особам з інвалідністю внаслідок війни. Звичайна мати з двома дітьми, яка виїхала з-під обстрілів без цих статусів, під критерії програми не підпадає взагалі. Соціальний супровід держава гарантує лише в момент прийому в транзитному центрі. Чи продовжує хтось системно опікуватись родиною через місяць після переїзду в інше місто – жодна державна програма цього наразі не відстежує. Лише зараз, у 2026-му, Мінсоцполітики анонсувало єдину інформаційну систему координації евакуації – тобто визнало, що досі такої системи не було.
Чого не врахували – за версією дев’яти правозахисних організацій
27 лютого, за день до підписання закону, дев’ять організацій (ZMINA, “Схід SOS”, “Право на захист”, Кримська правозахисна група та інші) написали відкрите звернення до президента з проханням не підписувати документ. Їхні аргументи:
- Закон створює умови для необґрунтованого розлучення сімей
- Він унормовує свавільне тлумачення “ухилення” від евакуації як підстави для позбавлення батьківських прав
- Реалізація призведе до інституціоналізації дітей – це прямо суперечить державній політиці деінституціалізації і євроінтеграційним зобов’язанням України
- Закон залучає до евакуації Військову службу правопорядку ЗСУ, не визначаючи ні критеріїв її залучення, ні повноважень щодо цивільних, ні запобіжників від застосування примусу
- Поліція отримує право застосовувати “заходи примусу” – але закон не визначає, що таке “примус”, і не передбачає механізму судового контролю чи оскарження
Очільниця ZMINA Альона Луньова: “Чи можуть працівники Нацполіції застосовувати засоби примусу, передбачені законом – кийки, кайданки, сльозогінний газ? Куди дінуться евакуйовані діти? Спойлер – в інституції”.
Наслідки для дитини і для батьків
Для дитини головний ризик – опинитись не в родини, а в закладі, якщо родичів чи близьких людей знайти не вдається. Постанова від 16 липня частково закрила давню прогалину з поверненням дітей у сім’ї, але сама ймовірність інституціоналізації залишається вбудованою в систему.
Для батьків – позбавлення прав не миттєве, а відкладене на шість місяців: потрібно підтвердити проживання на безпечній території і звернутися щодо повернення дитини. Для родини на кшталт тієї з Олексієво-Дружківки ці шість місяців можуть виявитись нездоланним терміном саме через ті самі матеріальні причини, які й змусили повернутися – тобто держава дає час на виправлення ситуації, яку сама ж і не допомогла виправити фінансово.
Херсонщина – де це вже відбувається щотижня
На Херсонщині обов’язкова евакуація діяла й розширювалась усе літо. У червні розширили перелік громад для обов’язкової евакуації, а голова ОВА Прокудін наказав вивезти дітей з Молодіжного і Наддніпрянського за 30 діб. За даними МВС, з прифронтових зон загалом евакуювали понад 35 тисяч людей, серед них 9,6 тисяч дітей. У Херсоні евакуйованих приймають у транзитних центрах – лише за тиждень 973 особи отримали там допомогу. У деяких селах Бериславського району, за нашими даними, не лишилось жодного жителя.
Показово, що в цій конструкції є все для розширення повноважень – хто вирішує, хто виконує, куди везуть – і майже нічого для відповідальності за те, що відбувається далі. Немає визначення меж “примусу”. Немає судового контролю в момент вилучення. Немає механізму оскарження для батьків. Найбільша житлова програма прямо виключає звичайні сім’ї з дітьми з права на неї. Соціальний супровід закінчується там же, де закінчується транзитний центр. Держава залишила собі право забирати дітей із сімей, які фізично не можуть інакше – і не взяла на себе обов’язку зробити так, щоб ці сім’ї могли інакше.
Постанова Кабміну від 16 липня 2026 року. Порядок дій для родин у зоні обов’язкової евакуації можна уточнити в органах опіки та піклування за місцем проживання.
