За даними комендатури оборони Херсона, до війни в місті проживали 330 тисяч людей. Станом на початок 2023 року лишилося не більше п'ятої частини - близько 60 тисяч.
Евакуаційний потяг до Хмельницького
Щодня по обіді на міському вокзалі Херсона стає людно. О 15:50 відправляється єдиний потяг, який курсує до міста, - "Херсон-Київ". До нього приєднані три евакуаційні вагони, які прямують до Хмельницького. Провідники розповідають, що після кожного руйнівного обстрілу міста охочих евакуюватися стає більше.Перед посадкою на потяг людей реєструють волонтери, адже квитків на евакуаційний рейс немає. Далі херсонці проходять так звану фільтрацію - військові вивчають їхні документи, перевіряють, чи не перебуває людина в розшуку. Потім пасажири евакуаційного рейсу отримують пакунки з гуманітарною допомогою: продукти швидкого приготування, консерви, печиво, напої.
"Там не можна було залишатися"
"Це окопи наші. Блокпост наш", вигукує 14-річний Назар Іванчук, коли потяг минає українські позиції під Херсоном. Його родина - мати, батько, бабуся і два молодших брати через постійні російські обстріли виїхали з села Токарівка, що вище по Дніпру від Херсона. "З листопада немає нічого: ні води, ні світла", розповідає бабуся Валентина. Її донька Тетяна додає: "До останнього сиділи. Але там не можна вже було залишатися".
Оксана евакуйовується з Херсона також і з котом ФеніксомФото: DWУ сусідньому купе херсонець захоплено розповідає про свої експедиції і наукові відкриття - у Дніпрі біля Херсона кілька років тому він знайшов вид рака, який вважався вимерлим. Потім чоловік показує фотографії свого зруйнованого будинку. "Меблі, документи, роботи за десять років, обладнання водолазне… Усе попіл".
"У Хмельницькому місць немає"
Після ночі в дорозі евакуаційні вагони прибувають до Хмельницького. На залізничному вокзалі переселенці з Херсона проходять ще одну реєстрацію, щоб заявити, чи потребують житло, і отримати одноразову допомогу для людей з деокупованих територій: дві тисячі гривень на дорослого, три тисячі - на дитину.
Шлях до нового дому
Евакуйованих з Херсона розселяють в області: у переобладнаних школах і садочках, які не працюють, або в гуртожитках. В автобусі, який везе переселенців від залізничного вокзалу Хмельницького до нового дому в селі Борщівка за 80 кілометрів від міста, молода мама Валентина не приховує розчарування: "Ми не думали, що нас поселять у садочок чи в гуртожиток. Може б хоч якийсь центр, щоб у сім'ї була окрема кімната…". Валентина виїхала з Херсона з чотирирічною донькою Софією і літньою мамою.
Родина Іванчуків з Токарівки теж вирішила евакуюватисяФото: DWЖитло для переселенців з Херсона
У школі села Борщівка місцеві зустрічають херсонців гарячими домашніми пиріжками й борщем. Поки переселенці не отримають статус ВПО (внутрішньо переміщених осіб), їх раз на день безкоштовно годуватимуть обідом. Городоцька громада, до якої належить село, також безоплатно видає одяг, засоби гігієни і продуктові набори на місяць.
Мешканці Борщівки зустрічають переселенців з Херсонщини напоями, борщем і пиріжкамиФото: DWБорщівська школа - це невелика одноповерхова будівля. Влітку у школі зробили косметичний ремонт, встановили душові, бойлери, пральні машини, спільну кухню. У кожному класі розмістили по шість-десять ліжок, стільці, стіл і шафу. У деяких кімнатах уже живуть люди: чоловіки і жінки окремо, або ж кілька родин в одному класі.
Секретарка Городоцької міської ради Олена Гріх розповідає, що за бажання люди зможуть перебувати в Борщівській школі скільки буде потрібно, адже вона не працює ще з 2018 року і не відновлюватиме роботу. Щодо деяких інших шкіл і дитсадочків громади, де вже живуть переселенці, такої впевненості немає, пояснює чиновниця: "Якщо ми відновимо навчальний процес, люди там не зможуть проживати. Ми будемо їх просити відшукати собі інше місце для проживання, бо діти мусять отримувати освіту".
Переобладнане під житло для переселенців шкільне приміщення у БорщівціФото: DWНове життя
Поки новоприбулі переселенці розташовуються на новому місці, діляться різними першими враженнями. Валентині, яка приїхала з маленькою донькою і мамою, не сподобався вид на кладовище з вікна кімнати в школі. "Можна пару ночей переспати і щось шукати далі", говорить жінка."Спокійні, що не будемо чекати, де воно прилетить", каже Тетяна Іванчук. Вона разом з трьома дітьми, чоловіком і мамою сподівається залишитися на Хмельниччині надовго.
Олена Гріх з Городоцької міської ради розповідає, що більшість переселенців згодом орендують окреме житло, влаштовуються на роботу: вчителями, лікарями, на місцеві ферми й господарства. За даними на кінець 2022 року, на Хмельниччині живуть уже близько 150 тисяч вимушених переселенців. Загалом по Україні лише офіційно такий статус мають майже п'ять мільйонів людей.
dw.com
