Ілюстрація: ШІ
24 червня в Одесі під час конфлікту з цивільними працівники ТЦК забрали у бусі чужого собаку – маленького джек-рассел-тер’єра. Знайшли його вже з розривом передньої хрестоподібної зв’язки. Господиня написала заяву, поліція відкрила кримінальне провадження за ч. 1 ст. 299 КК. Дрібна новина? Можливо. Але вона потрапила на стрічку в той момент, коли суспільна втома від дій ТЦК досягла межі – і цього разу навіть самі військові кажуть: так не можна.
Що сталося і чому це важливо
Інцидент стався ввечері 24 червня на вулиці Геранієвій у Київському районі Одеси. Під час конфлікту між цивільними та військовослужбовцями ТЦК та СП останні поїхали з місця разом із чужою собакою породи джек-рассел-тер’єр, спричинивши тварині тілесні ушкодження. Після огляду у ветеринарній клініці лікарі діагностували розрив передньої хрестоподібної зв’язки – це серйозна травма, яка нерідко потребує операції.
Поліція розпочала провадження після звернення зоозахисників. Слідство ведеться під процесуальним керівництвом Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Південного регіону.
Сама по собі ця подія – один рядок у зведенні. Але вона потрапила на тло, яке накопичувалось місяцями.
Хроніка 2026-го: що встигло статися за пів року
Корупційний рейд, травень 2026. Нацполіція провела 44 обшуки у 16 регіонах серед чинних та колишніх посадовців ТЦК. Вилучено автомобілі Tesla різних моделей, мотоцикли, готівку в національній та іноземній валюті. Розбіжності між задекларованим і реальним майном – до 10 млн грн у окремих посадовців. Окрім кримінальних проваджень, складено понад 150 протоколів про адміністративні правопорушення.
Ужгород, червень 2026. В Ужгородському РТЦК зафіксовано катування та незаконне позбавлення волі. Посадовці прив’язували людей кайданками до батареї. Тимчасовий виконувач обов’язків начальника та інструктор закладу отримали підозру у катуванні військовозобов’язаного.
Миколаїв, червень 2026. Одному чоловікові під час мобілізаційних заходів зламали ребра, після чого зв’язок із ним зник на 18 днів. Омбудсман Лубінець особисто виїжджав – звільнили шістьох утримуваних, прокуратура відкрила розслідування.
Одеса, районний ТЦК, червень 2026. ДБР викрило масштабну схему незаконного примусу до мобілізації: шестеро посадовців разом з трьома представниками громадської організації утримували чоловіків у приміщеннях ТЦК, застосовували фізичне і психологічне насильство. Зафіксовано окремі випадки сексуального насильства.
Тернопіль, червень 2026. Омбудсман зафіксував утримання людей з інвалідністю і психічними розладами у місцевому ТЦК – і корупцію у ВЛК підтверджують і херсонські кейси.
Загальна картина. Від січня 2026 року офіс омбудсмена отримав понад 3 тисячі скарг на дії військовослужбовців ТЦК. За словами Лубінця, цю цифру можна сміливо множити на три як мінімум. За весь 2025 рік таких скарг надійшло 6 127. Темп зростання – більш ніж вдвічі.
Поліція, яка дивиться і мовчить
Окремий і болючий пласт – поведінка поліції при свідках порушень. Омбудсман Лубінець прямо заявив: через бездіяльність в Ужгородському РТЦК довелося публічно показати порушення, оскільки поліція на місці відмовилася вносити відомості до ЄРДР.
Це системна проблема, а не виняток. Юридично ситуація виглядає так: ТЦК уповноважений складати протоколи щодо порушення правил військового обліку, але він не уповноважений затримувати людину. Затримувати можуть лише співробітники Нацполіції. Тобто коли ТЦК грубить і застосовує силу – поліція зобов’язана реагувати. Але реагує не завжди.
Саме тому більшість відео з інцидентами за участю ТЦК закінчуються однаково: є камери, є свідки, є сліди – і немає протоколу. Справи відкриваються лише після публічного розголосу.
«На жаль, влада реагує на порушення прав людини лише тоді, коли виникає публічний резонанс. Мої офіційні рекомендації ігнорувалися два місяці, і лише після розголосу в медіа туди наступного ж дня відправили ремонтні бригади».
– Дмитро Лубінець, уповноважений Верховної Ради з прав людини
Швидка ВЛК замість медичної комісії
Одна з найболючіших деталей «бусифікації» – те, що відбувається після. Людину силоміць доставляють до ТЦК – і вже через годину-дві вона «придатна до служби». Правозахисники все частіше фіксують практику «експрес-ВЛК», коли остаточний висновок про повну придатність виноситься за лічені хвилини. При цьому скарги на стан здоров’я, хронічні захворювання та наявна медична історія громадянина фактично ігноруються.
Юридично це виглядає так: якщо людину змушують пройти кабінетних спеціалістів за годину без жодного лабораторного дослідження – це грубе порушення, яке робить підсумковий документ юридично нікчемним. Але людина вже у військовій частині.
Конкретний задокументований кейс: чоловіка зупинили працівники ТЦК, він показав документи що виключений з обліку як непридатний до служби. Не зважаючи на документи, його силою доставили до ТЦК і забрали телефон. За годину він пройшов ВЛК, де його визнали придатним – він не мав змоги зателефонувати, щоб рідні привезли медичні довідки.
Апеляційний суд згодом скасував таку мобілізацію – зазначивши, що медогляд не можна провести без аналізів та інструментальних обстежень. Довідка ВЛК не містила необхідних реквізитів, печатки комісії, повних даних установи. Суд виграно. Але до рішення – місяці. А людина весь цей час у строю.
Бронювання є, але в системі тебе немає
Окрема категорія постраждалих – заброньовані. Юридично все просто: стаття 23 Закону «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» чітко встановлює звільнення від призову осіб, які мають чинне бронювання. На практиці – по-різному.
Народний депутат Олександр Федієнко, член комітету ВРУ з питань нацбезпеки, описав кілька конкретних випадків. 29 жовтня 2024 року бригаду провайдера зупинили на Харківщині працівники ТЦК у балаклавах, які не представились. Чоловіків доставили до ТЦК і відправили у військову частину – попри наявні паперові документи про бронювання. Аналогічні випадки зафіксовано на Закарпатті та в Одесі, де один заброньований утримувався в ТЦК понад два тижні. Зрештою всіх повернули – але лише після депутатського запиту і звернення до ДБР.
Є і судовий прецедент. Харківський окружний адміністративний суд скасував мобілізацію працівника виправної колонії, який мав чинну відстрочку строком на рік, підтверджену посвідченням Міністерства оборони. Суд встановив: ТЦК мав перевірити наявність відстрочки та врахувати її – і не зробив цього. Суд виграно. Але до рішення – місяці під рушницею.
Аргументація у всіх випадках однотипна: «дані відсутні в системі “Оберіг”, а паперові документи не визнаються». Офіційна відповідь Міноборони: якщо дані не синхронізувались – військовозобов’язаний повинен звернутись з паперовими документами до ТЦК для вирішення питання. Тобто довести, що тебе не можна мобілізувати, маєш ти сам. Прямо з бусу, без телефону.
Хто «бусифікує» – і чи сам він воював
Є і ще одне питання, яке суспільство ставить відкрито – і яке незручне для системи. Фізично міцний здоровань у формі та балаклаві тягне до бусу людину з хворим серцем або чинним бронюванням – і сам при цьому жодного дня не був на фронті.
Офіційна статистика: в Одеському ТЦК визнали, що наразі у відомстві працює лише 43% осіб, які мають бойовий досвід. Тобто більш ніж половина військовослужбовців жодного разу не була на фронті. Генштаб реагував на це ще у 2025 році: військовослужбовців ТЦК без бойового досвіду та обмежень за станом здоров’я вирішили направляти у частини, що виконують завдання в районах ведення бойових дій. А на їхні місця – ставити поранених і контужених, які фізично не можуть воювати.
Рішення правильне – але народний депутат Руслан Горбенко вказує на прогалину, що залишилась: «якщо більшість керівників ТЦК мають бойовий досвід, то є питання по ротах охорони ТЦК». Саме ці роти – ті, хто безпосередньо виходить на вулиці затримувати людей. І саме вони найчастіше потрапляють у відео зі скандалами. Тобто заміна відбулась у кабінетах – але не обов’язково на вулицях.
Це не звинувачення у боягузтві – більшість цих людей просто виконує накази в системі з розмитими повноваженнями. Але коли людина, яка ніколи не бачила фронту, вирішує долю того, кому на нього йти – суспільство це відчуває.
Форма як зброя проти армії
Є аспект, про який говорять самі військові – і який прямо стосується боєздатності армії. Ще у 2024 році з’явилась петиція від військовослужбовців ЗСУ, НГУ та ДПСУ до Кабміну: змінити форму одягу для працівників ТЦК та СП, бо мирне населення в камуфляжі боїться людей у військовому однострої. У петиції зазначалось, що «працівники ТЦК та СП, роблячи незаконні дії щодо військовозобов’язаних, принижують честь військової форми».
Це не абстрактна скарга. Коли людина бачить когось у формі і тікає або ненавидить – вона не розрізняє, хто перед нею: бойовий офіцер чи чиновник з ТЦК у балаклаві. Репутаційні втрати від дій ТЦК лягають на всю армію. Міністр оборони Федоров сам визнав: «Ми бачимо, коли застосовується сила. Ніхто не заслуговує застосування такої сили».
Херсонщина це відчуває особливо – тут зооволонтера забрали прямо по дорозі до ветклініки, а директора ліцею зупинили в дорозі до МОН. Люди, які потрібні громаді, зникають у системі – і не завжди повертаються швидко.
Херсонщина: коли ТЦК зупиняє тих, хто потрібен тут
Для Херсонщини питання мобілізації стоїть інакше, ніж для більшості регіонів. Це прифронтова територія, де кожна людина на місці – вже внесок у стійкість громади. Саме тому тут особливо боляче, коли система забирає не тих.
Червень 2026-го дав три показові кейси. Відомого херсонського зооволонтера зупинили дорогою до ветеринарної клініки – людину, яка щодня рятує тварин у місті під обстрілами. Директора херсонського ліцею Артема Кияновського затримали у Миколаївській області – він їхав на зустріч до міністерства освіти. І сьогодні, 27 червня, фельдшерці Юлії Гріпас призначили штраф за хабарі у ВЛК – корупція у медичних комісіях при ТЦК на Херсонщині теж нікуди не ділась.
Окремо варто згадати, що 24 червня на Херсонщині оголосили перевірку бронювання на критичних підприємствах – саме тих, чиї працівники забезпечують життєдіяльність прифронтового регіону. На тлі описаних вище випадків, коли бронь «не визнається», ця перевірка викликає у людей не спокій, а тривогу.
Є і символічний момент: росіяни вигадали фейковий «батальйон ТЦК» і використали його як інформаційну зброю проти України. Те, що ця легенда взагалі могла спрацювати – показник того, наскільки образ ТЦК скомпрометований навіть серед своїх.
Реформа є, терміни – розмиті
Міністерство оборони розглядає розділення функцій ТЦК: окремо – соціальна підтримка, окремо – призов. Обговорюється передача функцій патрулювання та перевірки документів поліції, а самі ТЦК можуть перейменувати на «Офіси резерву». За даними ЗМІ, другий етап реформи планують запустити у липні.
Але є нюанс: прем’єрка Свириденко назвала реформу ТЦК «найскладнішою» і заявила, що вона запускається в останню чергу – після зарплат і контрактів. А Генштаб виступає проти передачі функцій поліції – і дискусія зайшла у глухий кут.
Ефективність силової мобілізації через ТЦК вже підрахована: поліція виконала лише 14% запитів на доставлення порушників – і з них мобілізовано лише 30%. Тобто вся машина примусу дає на виході менше 5% реального поповнення.
Стаття 17: обов’язок захищати державу стосується всіх
Перш ніж говорити про права – варто сказати про обов’язки. Стаття 17 Конституції України чітко визначає: захист Вітчизни є обов’язком громадян України. Не побажанням, не рекомендацією – обов’язком. І тут важко не погодитися з тими, хто каже: ухилятись від мобілізації, коли інші гинуть на фронті, – це не позиція. Це проблема.
Але ось у чому парадокс. Той самий обов’язок захищати державу записаний і для працівників поліції, і для інших державних органів. Він є – юридично – у всіх. Питання в тому, як цей обов’язок розподіляється на практиці.
Поки ТЦК зупиняє тракториста Василя прямо на полі, міністр внутрішніх справ Ігор Клименко пояснює, чому 220 тисяч поліцейських не йдуть воювати: «Поліцейський навчений застосовувати силу та зброю відносно злочинця – але не навчений воювати на полі бою». Логіка зрозуміла і відчасти справедлива – держава справді потребує правопорядку. «А хто буде тоді захищати від злочинців населення, виїжджати на виклики?» – запитав Клименко у відповідь на закиди.
Але тут виникає питання до самої системи, а не до конкретних людей. Василь з трактора теж не навчений воювати – його навчать вже після мобілізації. Водій маршрутки не навчений. Сантехнік не навчений. Усі вони потрапляють до ЗСУ і там навчаються. Чому для одних категорій громадян обов’язок за статтею 17 виконується примусово і негайно, а для інших – лише добровільно і «коли людина сама вирішить»? Це не риторика – це запитання про справедливість розподілу тягаря, яке в суспільстві звучить дедалі голосніше.
Відповідь на нього не проста і не однозначна. Але саме в цьому просторі – між законним обов’язком і реальною практикою його виконання – і живе більшість претензій до ТЦК. Коли держава примушує одних і звільняє інших – і при цьому сам механізм примусу діє з порушеннями – довіра до системи руйнується з обох боків.
День Конституції і права, які мають працювати
Завтра, 28 червня, Україна святкує День Конституції. Стаття 29 гарантує недоторканність особи. Стаття 28 – захист від катувань і приниження гідності. Стаття 32 – право на приватне життя. І стаття 17 – обов’язок захищати державу. Усі ці норми існують в одному документі і мають виконуватись одночасно, а не вибірково.
Коли поліція відмовляється вносити відомості до ЄРДР навіть при очевидних порушеннях – це не захист держави. Коли провадження відкривається лише після медійного тиску – це не правопорядок. Коли людина зникає на 18 днів зі зламаними ребрами – це не мобілізація, це злочин. І жодна потреба армії у поповненні не скасовує цих меж.
Маленький джек-рассел повернувся до господині – з травмою, але живий. Це, мабуть, найкраща новина в цьому тексті. Решта – про систему, яка забирає людей з полів, з маршруток, з доріг до міністерств, і вважає це нормою. Система, яка не може відрізнити злочин від мобілізації, не стане кращою сама по собі. Конституція – це не декларація про наміри. Завтра їй виповнюється 30 років. Саме час нагадати про це тим, хто її порушує – незалежно від кольору форми.
