Зображення: Мост
На лівобережжі Херсонщини, яке перебуває під російською окупацією, не тільки Олешки стали символом трагедії. Подібних страждань зазнають мешканці Кардашинки, Голої Пристані, Старої Збурʼївки та інших сіл, розташованих уздовж нижнього Дніпра та лиману. У Старій Збурʼївці, за свідченням очевидця, який нещодавно зміг покинути окуповану територію, мешкає нині не більше сотні людей. Цей чоловік на власні очі бачив, на що перетворилося колись мальовниче село. Він описує руйнування: “В селі немає жодного будинку, який би не був пошкоджений обстрілами. Свистить і вибухає щось цілодобово”. Прильоти фіксуються, наприклад, у районі провулка Лісного, де окупанти облаштували свої артилерійські позиції.
Хроніки окупації: від терору до лінії фронту
Стара Збурʼївка опинилася в окупації вже у перші дні повномасштабного російського вторгнення. Бойових дій безпосередньо в селі не було. Тилові підрозділи 57-ї бригади залишили свою військову частину в лісі за лічені години після початку війни, знищивши вогнем майно, яке не могли евакуювати. Автор матеріалу бачив стовп чорного диму від цієї пожежі з вікна своєї херсонської квартири вранці 24 лютого. Навесні 2022 року російські військові розпочали справжній терор у селі. Вони викрадали та катували місцевих жителів на базі, відомій як “Збурʼївський кут”. Через ці катівні пройшли сотні мешканців, серед них був і староста села Віктор Маруняк. З літа 2022 року територія села та його околиці перетворилися на арену активних бойових дій. Після звільнення правобережної Херсонщини російські сили почали обстрілювати Херсон з артилерії та систем “Град”, розміщуючи свої позиції прямо у селі та в лісових масивах, що оточують Стару Збурʼївку. У відповідь українська артилерія активно полює на російські військові цілі. У 2024 році до цих операцій долучилися й дрони. Ця напружена ситуація триває вже понад три з половиною роки.
Пекло побуту: без світла, магазинів та ліків
Життя у Старій Збурʼївці вкрай ускладнене. Світла у селі немає з 8 січня. До того, воно також було відсутнє кілька місяців, і лише на один день — 7 січня — електропостачання відновили. Раніше місцевий мешканець самотужки лагодив обірвані проводи, але отримав поранення і більше не може цього робити. Магазини у селі припинили роботу вже кілька років тому, а російські окупаційні сили не завозять гуманітарну допомогу. За продуктами місцевим доводиться їздити на ринок до сусідніх Нової Збурʼївки або Чулаківки, але й там стало дуже небезпечно, товарів стає менше, а ціни зростають. Співрозмовник ділиться враженнями: “Кілограм ковбаси, поганенької, але такої, щоб її можна було їсти, коштує від 1000 рублів (приблизно 500 гривень). Ковбасу дешевше не хочуть їсти навіть собаки”.
Хліб іноді привозять працівниці пошти — єдиної офіційної установи, яка періодично функціонує в селі. Вони також видають пенсію, яка є основним джерелом виживання для більшості населення, оскільки цього року ніхто з місцевих не садив городи. Люди бояться дронів та артобстрілів, а також через відсутність електрики ускладнюється процес поливу. В основному, мешканці виживають завдяки підтримці сусідів та односельців, хоча є цілі вулиці, де вже ніхто не мешкає. Деякі жителі досі тримають корів, але їх випас стає дедалі небезпечнішим. “Десь пів року тому зник хлопчик, який пас корів за селом. Корови є — а хлопця нема. Шукали його довго, але так і не знайшли”, — розповідає співбесідник. Підходити до “річки”, як тут називають затоку лиману, заборонено, тож місцеві не можуть навіть ловити рибу, яка раніше завжди рятувала збурʼївчан у скрутні часи.
Під прицілом: життя без доступу до річки та безпеки
Заїхати до Старої Збурʼївки можуть виключно люди з місцевою пропискою. Нікого іншого, навіть автомобілі швидкої допомоги, російські військові до села не пропускають. Якщо людина захворіє, їй доводиться самотужки шукати когось із односельців, хто погодиться відвезти її до Скадовська, де знаходиться найближча лікарня. У селі є місцевий доктор, але він може надати лише прості ліки. Амбулаторія, яку збудували та повністю обладнали перед самим вторгненням, але не встигли запустити, була розграбована росіянами і тепер стоїть покинутою. Про це свідчить фото від січня 2026 року.
Російська присутність: мародерство та руйнація
Представників окупаційної влади, за словами чоловіка, в селі давно ніхто не бачив — вони просто бояться приїздити. Цей страх легко пояснити: Збройні сили України контролюють трасу від Олешок через Голу Пристань щонайменше до ринку “Журавель”. “Вся дорога у спаленій російській техніці. Скільки їдеш, бачиш обгорілі вантажівки”, — ділиться чоловік. Російським військовим заборонено ходити по селу, і більшість з них переховується по лісах. Точніше, по залишках цих лісів, оскільки штучно насаджений у 1960-х роках сосновий ліс нещадно горить і випилюється окупантами. Для розміщення своїх позицій російські військові нерідко використовують захоплені будинки, які потім стають ціллю для українських ударів.
“Перед цим будинки нещадно грабують, виносять все до останньої наволочки. У спалених на трасі машинах часто видно пралки та мікрохвильовки, які росіяни намагаються вивозити з пограбованих будинків. Жалітися на їхні дії нема кому”, — зітхає співрозмовник. Нерідко після мародерства окупанти просто спалюють покинуті будинки. У Старій Збурʼївці таких спалених домівок дуже багато. Також вже повністю згоріли школа, інтернат, церква з унікальним іконостасом та інші обʼєкти соціальної інфраструктури.
За матеріалами: Мост
Коментарів ще немає