До 2022 року на узбережжя Херсонщини щоліта приїжджало майже 5 мільйонів туристів. Сьогодні окупаційна влада рапортує про 85 тисяч – і називає це успіхом. Розберемось, що насправді коїться на курортах, які Путін називає частиною «Новоросії», яку нібито треба «звільнити».
Як було до війни – разом, без прапорів
Херсонщина – єдина область України, окрім Криму, що має вихід одразу до двох морів. Понад 200 кілометрів узбережжя, піщані пляжі, ропа солоних озер з цілющими властивостями, геотермальні джерела. У 2021 році, востаннє перед повномасштабним вторгненням, регіон прийняв понад 4,8 мільйона туристів – це дані мобільного оператора Київстар, не пропагандистська цифра. Лише Скадовський район за сезон приймав більше мільйона людей.
Сюди їхали з усієї України – Києва, Львова, Харкова, Дніпра. Сюди ж приїжджали туристи з Білорусі та з Росії – до війни кордони для відпочинку не мали значення, люди просто шукали тепле море і недорогий відпочинок. На пляжах Скадовська, Залізного Порту, Лазурного, Генічеська українці, білоруси і росіяни купались в одному морі, стояли в одній черзі за кукурудзою і танцювали на одних дискотеках. Ніхто не питав паспорт, перш ніж пустити в воду.
Це і є те, що насправді знищила війна, яку розпочала Росія. Не «звільнила» – знищила спільний простір, в якому мирно існували люди з різних країн.
Що обіцяв Сальдо
З 2022 року окупаційна влада Херсонщини послідовно обіцяє туристичний рай. У грудні 2023-го гауляйтер Володимир Сальдо заявив, що область на порозі «туристичного і будівельного буму». Рік потому в інтерв’ю «Русской газете» він описував Арабатську Стрілку як місце, де «бігають фазани – і все це тепер надбання всієї Росії».
Уряд РФ виділив на «відновлення» туристичної інфраструктури окупованих територій 521 мільйон рублів. Плани озвучувались грандіозні – до 2040 року регіон мав приймати 15 мільйонів туристів на рік. На Обитічній косі обіцяли сотню готелів на 15 тисяч номерів. У Кирилівці навіть згадали про людей з інвалідністю – побудуємо пандус і сурдоперекладач.
Кожного року ці обіцянки повторюються майже дослівно – і кожного разу цифри стають все скромнішими.
Що сталось насправді – арифметика провалу
У 2025 році Сальдо анонсував, що область прийме «щонайменше» 85 тисяч туристів. Окупаційна влада Скадовська говорила про 100 тисяч. Порівняйте: у 2021 році лише Скадовський район прийняв понад мільйон відпочивальників. Це означає падіння у 47-56 разів – і саме цю цифру окупанти називають туристичним «відродженням».
Реальна картина на місці красномовніша за будь-яку статистику. У Скадовську пляжі практично безлюдні. У Лазурному окупанти замінували берегову зону і заборонили місцевим мешканцям навіть наближатись до моря. У Залізному Порту на пісок викинуло водорості і стирчать металеві конструкції зруйнованих споруд, найбільший в регіоні аквапарк «Золотий берег» розібрали на метал. Готелі та бази відпочинку або пограбовані і стоять порожні, або там розквартировані російські військові.
На заповідному острові Бирючий, де майже сторіччя жили акліматизовані олені й лані, російські військові влаштовують полювання заради розваги.
Хто насправді приїжджає
З 2024 року на окупованих курортах з’явились специфічні «туристи» – дружини й діти російських військовослужбовців та співробітників силових структур, які приїжджають на літо до своїх чоловіків. В основному зупиняються в Генічеську і Скадовську – західне узбережжя вважається небезпечнішим через діяльність українських диверсійно-розвідувальних груп.
До цього додаються поодинокі «туристи» з глибини Росії і Білорусі – але це вже геть інша картина, ніж до війни. Тоді люди з різних країн відпочивали поруч, бо хотіли моря. Тепер сюди їдуть дивитись на загарбане, часто це родичі тих, хто це загарбання здійснює.
Чотири літніх сезони без жодних перешкод
Тут варто закрити очевидне питання заздалегідь. Хтось скаже: може, це Україна заважає розвитку курортів на лівобережжі? Ні. Узбережжя Скадовського і Голопристанського районів окупанти захопили ще у березні 2022 року – і відтоді мали в своєму розпорядженні чотири повних літніх сезони: 2022, 2023, 2024, 2025. Жодних бойових дій безпосередньо на цих пляжах не велося, жодна українська адміністрація туди не втручалась. Все, що сталося з цими курортами за чотири роки – заміновані береги, розкрадені бази, розібраний на метал аквапарк, олені під прицілом – це виключно результат роботи самої окупаційної влади. Чотири роки і мільярди рублів обіцянок дали 85 тисяч туристів замість мільйона – на тому самому лівобережжі, де паливо вже видають за талонами. Це не наслідок війни. Це наслідок того, хто прийшов.
Навіщо це Росії – живий щит
Центр національного спротиву пояснює логіку прямо: окупанти намагаються створити додатковий «живий щит» навколо військової інфраструктури і логістичних маршрутів. Паралельно пропаганда формує картинку «відновлення і розвитку» для внутрішньої аудиторії Росії. За фасадом туристичних форумів і конкурсів ховаються зруйнована економіка, дефіцит коштів і спроби будь-яким способом отримати прибуток з окупованих територій.
На Арабатській Стрілці облаштували військові полігони, частина особового складу досі проживає в колишніх пансіонатах – хоча саму косу ЗСУ вже відрізали від основних шляхів постачання. «Власниками» найласіших туристичних об’єктів стали колаборанти, які перетворились на підприємців – а персонал найняли з росіян та представників різних національних меншин РФ, що переїхали сюди сподіваючись на вигідну інвестицію в дешеву нерухомість.
Куди вже приходила Росія – і що там тепер
Херсонщина – не перший регіон, який Росія обіцяла «звільнити» і ощасливити. Є три готових приклади того, чим закінчуються такі «звільнення».
Абхазія – 32 роки під контролем Росії після грузинсько-абхазької війни 1990-х. Дотепер немає аеропортів, торгових центрів, товарів міжнародних брендів у магазинах. Навіть російські блогери визнають: час тут «зупинився десь наприкінці 80-х». Туризм застряг на рівні радянських часів – настільки, що навіть самі росіяни тепер частіше обирають грузинський Батумі, а не «звільнену» Абхазію.
Південна Осетія – та сама схема, тільки гірше. Економіка ледве зводить кінці з кінцями, культурне чи туристичне життя там відсутнє як явище. Навіть чутка про вакансію на роботу здатна викликати ажіотаж серед місцевих через масове безробіття.
Придністров’я – 33 роки заморожений конфлікт, невизнана територія, в обігу місцевий рубль, бюджет повністю залежний від російських дотацій, середня зарплата близько 200 доларів. Регіон фактично контролює один холдинг, що збагатився на контрабанді алкоголю і тютюну.
Висновок з усіх трьох прикладів однаковий: всюди, куди приходять росіяни, настає бідність, стагнація, безперспективність. Це не три окремі історії невдач. Це один і той самий сценарій, який Росія відтворює щоразу – і який зараз намагається втілити на Херсонщині.
Контраст: як це виглядає на підконтрольній території
На узбережжі Одещини теж є небезпека – повне очищення моря від мін, за оцінками військових, займе роки. Але підхід принципово інший. Перед відкриттям кожен пляж проходить перевірку спеціальною комісією: водолази обстежують дно, встановлюються рятувальні пости і мобільні укриття. В 2026 році, тілки на узбережжі Одеси планують встановити ще вісім додаткових укриттів. Список відкритих пляжів публічний і постійно оновлюється – наразі офіційно дозволено понад 30 зон для купання.
Це і є різниця. Україна попереджає, перевіряє і захищає – навіть в умовах війни. Для родин, що виїхали з окупації, держава також передбачила окремі виплати. Росія приховує провал, видає мінімальні цифри за досягнення і ховає за пляжними фотографіями військову логістику.
Висновок
Те, що було спільним простором для мільйонів людей з різних країн, Росія перетворила на закриту військову зону з дружинами силовиків замість відпочивальників. Так було в Абхазії. Так було в Південній Осетії. Так було в Придністров’ї. Так відбувається зараз на Херсонщині.
Путін називає це «звільненням Новоросії». Цифри, статистика і свідчення з місця подій говорять про інше: курорти Херсонщини дочекаються мільйонів туристів лише тоді, коли регіон буде звільнено по-справжньому – від тих, хто прийшов сюди з війною.
