Фото носить символічний характер. Редакція свідомо не публікує фото постраждалих дітей.
3 червня 2026 року трирічну дівчинку з Херсона – з уламками в голові та множинними пораненнями по всьому тілу – везуть до Охматдиту. Тиждень тому вона гралася на майданчику в мікрорайоні Шуменський. Поруч була шестирічна сестра і мати. Потім прилетів «Град». Загинув батько. Решта сім’ї – у важкому стані.
Це не виняток. Це Херсон 2026 року. За чотири роки повномасштабної війни діти Херсонщини стали однією з найбільш постраждалих груп в Україні – і ця стаття про те, що саме з ними відбулося: у цифрах, фактах і без прикрас.
Від 21 до 152: як зростала статистика жертв
Офіційна статистика Офісу Генерального прокурора фіксує дані поступово – і вони невпинно зростали. Станом на 27 березня 2022 року на Херсонщині постраждало 21 дитя. Через три місяці, у червні 2022-го – вже 52. До кінця першого року повномасштабної війни – 90 дітей, четверте місце серед регіонів України.
В листопаді 2022 року Херсон звільнили – і Росія, не спроможна утримати місто силою зброї, почала мстити мирним. Відступивши за Дніпро, окупанти перетворили лівий берег на артилерійський плацдарм для ударів по житлових кварталах, лікарнях і дитячих майданчиках правобережжя.
До червня 2024 року кількість постраждалих дітей на Херсонщині сягнула 152 і більше – третє місце в Україні після Донеччини та Харківщини. Реальні цифри вищі: дані з окупованого лівобережжя досі не верифіковані.
У 2025-2026 роках темп не сповільнився. Обстріли по Херсону відбуваються щодня. Серед постраждалих за добу – діти стало звичним формулюванням у зведеннях ОВА. 27 травня 2026 – майданчик Шуменського мікрорайону. 3 і 6 років. «Гради».
Не випадковість, а система
Удари по дітях на Херсонщині – це не помилки наведення і не випадковість. Це задокументована система терору по цивільній інфраструктурі, де перебувають діти.
Херсонська дитяча обласна клінічна лікарня – мабуть, найбільш показовий приклад. Вперше росіяни вдарили по ній у новорічну ніч з 31 грудня 2022 на 1 січня 2023-го: дев’ять снарядів «Градів». Ніяких військових об’єктів поруч не було і немає – лише п’ять лікарняних корпусів. 10 січня – знову артилерія по лабораторному корпусу. Потім – ще, і ще. 29 жовтня 2025 року – черговий артилерійський удар: 9 постраждалих, з них четверо дітей і троє медиків. Наймолодшому пораненому – вісім років. У момент удару в лікарні перебувало близько сотні людей – діти на обстеженнях, немовлята в палатах. Зеленський написав тоді: «Росія навіть не соромиться, що розглядає такі об’єкти як мішень».
Майданчики – окрема мішень. 27 травня 2026 року – «Гради» по мікрорайону Шуменський, прямо в зону, де батьки з дітьми виходять увечері. Трирічна і шестирічна дівчатка, їхній батько загинув на місці. Росія вдарила о 17:30 – в час пікової присутності людей на вулиці. Міжнародні організації та українські правники кваліфікують такі удари однозначно: навмисні атаки на цивільних, ознаки геноцидних дій.
З 2024 року до артилерії додалися FPV-дрони – ще точніша зброя для точкового терору. За даними ОВА, росіяни безжально атакують усіх, хто рухається: людей, зокрема і дітей, швидкі допомоги, комунальні служби. Дрон бачить дитину на вулиці – і б’є. Це не метафора, це задокументовані випадки.
ООН у червні 2025 року опублікувала аналіз, висновок якого однозначний: російські військові навмисно атакували цивільних, які не виявляли жодних ознак участі у бойових діях. Для Херсона – це чотири роки щоденної реальності.
Найстрашніше – це конкретні імена.
Дмитрик. 1 рік і 2 місяці. 9 липня 2025 року він грався у манежі на подвір’ї своєї бабусі Галини у селі Правдине Білозерської громади. Російський дрон «Молнія» скинув вибухівку прямо на подвір’я. Уламок пробив серце дитини. Бабуся почула дзижчання, обернулась – і встигла лише побачити. Дмитрик загинув на місці. Операторів дрона ЗСУ ліквідували через три дні – Генштаб офіційно підтвердив: «причетних до смерті дитини – знищено».
Березень 2025 року. Херсон. Кілька хлопчиків грають на вулиці. Дрон атакував їх прямо під час гри. Один хлопчик поранений. Він сам розповів журналістам: «ми просто гралися».
Це не поодинокі випадки. Human Rights Watch у червні 2025 року опублікував доповідь «Полювання згори» – після інтерв’ю з 59 жителями Херсона і аналізу 83 відеозаписів атак із російських Telegram-каналів. Висновок однозначний: Росія систематично використовує дрони для цілеспрямованих атак по цивільних. У 2024 році в Херсоні від ударів дронів загинули десятки цивільних і сотні дістали поранення. 70% втрат серед цивільних Херсонщини у січні 2025 року – це саме дрони.
У 2024 році Офіс генпрокурора зафіксував 2427 кримінальних проваджень за атаки дронами по цивільних. У 2025-му – вже 6771. За перші чотири місяці 2026 року – 2010. «Це не поодинокі епізоди бойових дій, а системна, повторювана та організована практика», – йдеться у висновках прокуратури. Лише у місті Херсон від дронових атак загинули 127 цивільних і 1754 поранені – це 44% від усіх загиблих по області. Загалом на деокупованій Херсонщині від дронів вбито 287 мирних мешканців, серед них діти.
42 дитини – в російських сім’ях
Поки одні діти гинуть під обстрілами на правому березі, інших – на лівому – Росія вивозить і передає в чужі родини.
За даними Уповноваженого Верховної Ради з прав людини, з 2022 по 2024 рік 42 дитини з Херсонської області, які з перших днів окупації перебували на лівобережжі, були передані під опіку в російські сім’ї. Окупаційна адміністрація навіть не приховувала цього і не вважала злочином – публічно оголошувала про передачу українських дітей в російські сім’ї як про «піклування про сиріт».
Особлива сторінка – Херсонський обласний будинок дитини. Тривалий час російська влада ігнорувала вимоги української сторони надати інформацію про дітей-сиріт із цього закладу. Їхня доля досі остаточно не з’ясована. До Гааги вже передані докази депортації людей із Херсонщини – і дитяча справа є частиною цього пакету доказів.
Загалом по Україні – понад 20 тисяч вивезених дітей. Повернуто станом на 2025 рік – трохи більше 750. Це менше 4%.
208 із 384 освітніх закладів не працюють
Якщо дитина вижила – вона має право вчитися. На Херсонщині це право під постійною загрозою.
Станом на кінець травня 2026 року, за даними обласного управління освіти:
- 81 заклад освіти зруйновано вщент
- 303 – пошкоджено
- 208 із 384 закладів області не працюють – більше половини
У самому Херсоні з 147 освітніх закладів лише один не має жодних пошкоджень. Один із 147. Останній дзвоник-2026 в Херсоні прозвенів для класів, розкиданих по всьому світу.
З 1 вересня 2026 року тимчасово припиняють роботу ще 71 заклад – дитсадки, школи, позашкільні установи. Це рішення викликало маніпуляції з боку окупаційної пропаганди, яка поспішила звинуватити Київ у «закритті шкіл». Насправді – це вимушена реструктуризація у відповідь на руйнування та скорочення дитячого населення міста.
До 2022 року в Херсоні навчалося понад 25 тисяч учнів.
Евакуація: закон, якого не вистачало три роки
Окремий трагічний сюжет – діти, яких батьки відмовлялися евакуювати навіть під обстрілами. До березня 2026 року поліція фізично не мала права забрати дитину без згоди батьків – навіть якщо снаряди падали у сусідній двір.
У березні 2026 року президент підписав закон №12353, який дозволив евакуювати дітей без згоди батьків із зон активних бойових дій. Херсонщина стала одним із перших регіонів, де нові правила почали діяти.
Результати з червня 2025 по березень 2026-го: з прифронтових територій вивезли понад 178 тисяч людей, серед них 23 тисячі дітей. Лише з Херсона на початку 2026 року евакуювали 830 людей із небезпечних зон, з них 210 дітей.
Паралельно тривають порятунки з окупації. З початку 2026 року з тимчасово окупованого лівобережжя повернули 75 дітей. Деякі з них – підлітки 15-17 років, які пережили роки під окупацією самі. Їх підтримують громади по всій Україні.
Невидимі рани: що відбувається з психікою
За даними досліджень, 40% херсонців мають психологічні розлади – і більшість не здогадується про це. Серед дітей ситуація складніша: вони гірше розпізнають і вербалізують травму, але реагують на неї глибше.
Чотири роки обстрілів, підвали як укриття, відсутність нормального навчання, загибель або поранення батьків, евакуація в чужі міста – це не просто стрес. Це системна психологічна травма, наслідки якої проявляться через роки. ЮНІСЕФ фіксує: у середньому дві дитини щодня стають жертвами війни в Україні. На Херсонщині цей показник стабільно вищий за середній.
Окупаційний «міністр освіти» Херсонщини, який керував знищенням нормального дитинства на лівобережжі, вже отримав 15 років тюрми. Але вирок суду не повертає дітей, яких він допоміг вивезти до Росії.
У Херсоні після деокупації частина міського життя буквально спустилася під землю. Шахові гуртки, боксерські секції, дитячі заняття – все перемістилося в підвали. Тренерка Оксана Хорошавина каже, що її шаховий гурток тепер більше схожий на «острівець нормальності»: «Діти сидять вдома, вчаться онлайн, майже не бачать друзів. Тут вони просто можуть бути дітьми». 17-річний Михайло тренується боксом у підвалі школи і мріє стати тренером. Це і є дитинство Херсона 2026 року.
Херсонщина втрачає майбутнє
Є цифра, яка говорить більше за всі інші. До початку повномасштабного вторгнення в Херсоні жило 300 тисяч людей. Сьогодні – близько 60 тисяч. Це 20% від довоєнного населення. На початок 2025 року на всій деокупованій Херсонщині залишилося лише 148 тисяч людей – 30% від довоєнного показника. Щороку деокуповані громади втрачають ще по 21 тисячі жителів.
Дітей майже не залишилося. До 2022 року в Херсоні навчалося понад 25 тисяч учнів. Сьогодні – близько 4800. Тобто кожні чотири дитини з п’яти – зникли з міста. Хтось евакуювався, хтось загинув, хтось виїхав за кордон і не повернеться.
Народжуваність на Херсонщині у 2025 році впала на 16% – найбільший показник по всій Україні. У прифронтових районах смертність перевищує народжуваність у 4-8 разів. Тобто нові діти тут майже не народжуються – а ті, що вже є, живуть у підвалах, евакуюються або потрапляють під обстріли.
Це і є справжня ціна війни для Херсонщини: не просто вбиті та поранені діти сьогодні – а покоління, якого може не стати завтра.
Що зараз
3 червня 2026 року, поки ця стаття пишеться, трирічна дівчинка їде до Охматдиту. Її шестирічна сестра – у херсонській лікарні. Їхня мати – теж у важкому стані.
На окупованому лівобережжі в Олешках і Голій Пристані залишаються ще тисячі дітей, яких Росія не дає вивезти. Їхня статистика – поранені, вбиті, депортовані, завербовані – не потрапить до звітів ювенальних прокурорів доти, доки ці землі не будуть звільнені.
Цифри, які наведені в цій статті – лише та частина правди, яку вдалося задокументувати. Реальний масштаб – більший.
Інформація актуальна станом на червень 2026 року. Дані Офісу Генерального прокурора оновлюються на gp.gov.ua.
Коментарів ще немає