«Бранці Херсона»: як колишній полонений рятує тих кого держава не бачить

Фото: архів Романа Баклажова

Є люди яких війна ламає. І є люди яких війна переплавляє – в щось інше, важче і гостріше. Роман Баклажов – з других. Меблевий майстер, волонтер який годував пенсіонерів у дворах Склотари – він пройшов через 54 дні російського ізолятора і вийшов звідти іншою людиною. З розумінням що робити далі. З іменами людей яким потрібна допомога.

А назва для того що він збирався зробити – прийшла пізніше. 11 листопада 2022 року. Коли ЗСУ увійшли в Херсон.

До того як прийшли

До повномасштабного вторгнення Роман Баклажов жив звичайним херсонським життям. Невеликий бізнес – виробництво меблів. Місто яке знав і любив – вулиці, люди, запах степу з Дніпра влітку.

24 лютого 2022 року це життя закінчилось. Херсон окупували за кілька днів – місто на півдні, відкрите з усіх боків, впало майже без бою. Більшість людей евакуювалась. Баклажов залишився.

Він не пояснює це героїзмом. Просто – залишився. І почав робити те що вмів: організовувати, домовлятись, возити. З перших тижнів окупації об’їжджав мікрорайон Склотара. Ліки для тих у кого скінчились. Засоби гігієни. Їжа – безплатно, для пенсіонерів, малозабезпечених, безробітних яких раптом стало дуже багато. Приходили хто міг – здебільшого старі люди яким нікуди було їхати і нема до кого. Паралельно волонтери з Одеси передавали ліки поки ще був проїзд.

Росіяни дивились. Фіксували. Чекали.

6 липня 2022 року

Прийшли з обшуком. Забрали «на розмову». Та розмова тривала 54 дні.

Ізолятор тимчасового тримання на вулиці Теплоенергетиків – той самий район де Баклажов роздавав їжу. Росіяни посадили його буквально там де він допомагав людям. Це важко назвати випадковістю – це схоже на послання. Ти думав що робиш добро – а ми вирішуємо що є добро на цій землі.

Що відбувалось всередині – Роман розповідав в інтерв’ю. Нелюдські умови. Тортури. Психологічний тиск який не припинявся ні вдень ні вночі. Камери де «тхнуло смертю та насильством» – це не метафора, це цитата з щоденника одного з в’язнів того ж ізолятора. Люди яких приковували до батарей. Люди яких не випускали до туалету. Люди яких змушували робити те про що потім соромно говорити вголос.

Наприкінці серпня 2022 року Баклажова відпустили. Просто відпустили – без пояснень, без документів. З тим що залишилось від нього після 54 днів.

Невдовзі він виїхав з Херсона. Зараз живе в Одесі. І досі лікується – і тіло, і те що всередині. Флешбеки не питають дозволу.

«11 листопада» – дата яка стала назвою

11 листопада 2022 року ЗСУ увійшли в Херсон. Місто плакало просто на вулицях – люди виходили з квартир з прапорами які ховали місяцями, обіймали солдатів, кричали і сміялись одночасно. Для тих хто пережив окупацію – це була не просто дата. Це був момент коли можна було знову дихати.

Баклажов назвав свій фонд саме так – «11 листопада». Не пояснюючи зайвого. Дата говорить сама за себе: вихід з темряви. Повернення. Те що здавалось неможливим – і сталось.

Навколо фонду виросла спільнота – «Бранці Херсона: рівний рівному». Понад 300 людей які пройшли через російські місця несвободи. Різні історії, різний строк, різні катівні – але одне спільне: вийшли і опинились сам на сам з тим що пережили. Держава їх офіційно не бачила. Психологи не знали з чого починати. Родини не розуміли що відбувається з близькою людиною.

Баклажов розумів. Бо сам через це пройшов.

Принцип «рівний рівному» – це не красиве гасло. Це практика. Людина яка сиділа в підвалі може говорити з людиною яка сиділа в підвалі інакше ніж будь-який фахівець з дипломом. Без зайвих слів. Без пояснень. Просто – я знаю. Я теж.

Спільнота допомагає відновити документи які залишились на окупації або були вилучені при затриманні. Допомагає розібратись з державними програмами – яких насправді чимало, але добратись до них без провідника майже неможливо. Допомагає просто – поговорити з тим хто не злякається почутого. А ще – допомагає полоненим виїхати з окупованих територій.

Програми є. Людей – не чують

Держава зробила кроки – і це важливо визнати чесно. У 2022 році прийнятий окремий закон про захист осіб позбавлених особистої свободи внаслідок збройної агресії. Він передбачає медичну і психологічну реабілітацію, соціальну стипендію, збереження місця роботи, першочергове право на житло. За проукраїнську позицію – 100 тис. грн одноразово плюс по 100 тис. грн за кожен рік перебування в полоні.

Окремо – постанова №1775 від грудня 2025 року. Вона передбачає виплату 50 тис. грн всім кого незаконно затримували – незалежно від позиції. Але комісія яка має це забезпечити ще тільки створюється. Виплат поки немає.

Тобто система є. Але між законом і живою людиною стоїть стіна.

Щоб отримати виплату за проукраїнську позицію – треба довести що був затриманий саме за неї. Звучить логічно. На практиці – майже нездійсненно. Критерії розмиті. Що вважається «проукраїнською позицією» – прийшов на мітинг? Відмовився співпрацювати? Мав у телефоні фото з прапором? Однозначної відповіді немає ні в законі ні в інструкціях комісії.

Свідки – розкидані по всій країні або залишились на лівому березі. Росіяни документів не видають. І людина яка реально провела місяць у підвалі – ходить по колу і не може довести очевидне.

Але найабсурдніше – навіть не це.

Поліція може порушити кримінальне провадження і видати офіційну довідку що людина перебувала в полоні. Державний орган, офіційний документ, підпис і печатка. Здавалось би – цього достатньо.

Але комісія при Мінрозвитку цю довідку не визнає. Каже – недостатньо.

Два державних органи. Одна людина. Поліція каже «так» – комісія каже «ні». І людина стоїть між ними – з довідкою в руках і відчуттям що її просто не існує.

Люди які реально пройшли катівні ходять по колу між двома держструктурами і не можуть отримати те на що мають повне право. Частина з них взагалі не знає що має право на допомогу – просто не чули, не потрапили до потрібного кабінету, не знайшли кого спитати. Саме таких людей і знаходить спільнота «Бранці Херсона» – тих кого система загубила.

Де межа – і хто має її визначати

Але є і інший бік цієї історії. Той про який не прийнято говорити вголос – але який існує.

Не всі хто опинився «на підвалі» опинились там за проукраїнську позицію. Когось забрали за п’янку і тримали два дні. Когось – за сварку з сусідом який виявився колаборантом. Когось – просто тому що не сподобався вигляд на блокпосту.

А іншого тримали місяць. За те що в телефоні знайшли фото з прапором. За те що не погодився «зареєструватись» в окупаційних органах. За те що продовжував допомагати людям коли це стало небезпечним.

Обидва – формально «затримані окупантами». Де межа між першим і другим? Хто і як має її визначати? Як держава може відрізнити одне від іншого – не ображаючи нікого і не відкриваючи систему для зловживань?

Це не риторичні питання. Це щоденна реальність Романа Баклажова – людини яка знає і тих і інших особисто. Яка сидить навпроти кожного і намагається зрозуміти.

Ми поставили це питання йому напряму. Його відповідь – у наступному матеріалі.

Як звернутись за допомогою

Якщо ви або ваші близькі пережили затримання під час окупації і не знаєте з чого починати – спільнота «Бранці Херсона» допоможе розібратись з документами, статусом і виплатами. Контакти фонду «11 листопада» і спільноти «Бранці Херсона: рівний рівному» – +380500350010.

Бо іноді найважливіше – це почути від когось хто теж через це пройшов: ти не інопланетянин. Ти просто живеш після того через що більшість людей не проходила. І це – можна пережити.