Завтра, 29 травня, у більшості шкіл України пролунає останній дзвоник. У Херсоні це свято вже давно не схоже на те, що знали батьки нинішніх випускників. Без шкільного подвір’я, без натовпу, без повітряних куль — але живі. І це вже перемога.
Коли і як святкують у Херсоні
Херсонські школи не оголошують дати офіційно — безпекова ситуація не дозволяє планувати масові заходи наперед. Прифронтові регіони, включно з Херсонщиною, проводять свято в дистанційному форматі або взагалі відмовляються від масових заходів — кожна школа вирішує сама залежно від обстановки того конкретного дня.
Для тих херсонців, хто залишився в місті, останній дзвоник — це відеодзвінок із класним керівником, спільний онлайн-урок або скромна зустріч у невеликому укритті. Без лінійки на подвір’ї — воно може бути під обстрілом у будь-яку хвилину.
Що сталося зі школами Херсона за чотири роки
Цифри говорять самі за себе. У Херсонській територіальній громаді пошкоджено 137 із 151 навчального закладу — 90%. Більшість із них зазнавала атак повторно. До повномасштабного вторгнення у громаді працювали 85 дитячих садків і 61 школа, де навчалися близько 35 тисяч учнів. Сьогодні школярів — удвічі менше.
З 1 вересня 2026 року у Херсоні тимчасово припинять роботу 71 заклад освіти — дитсадки, школи та позашкільні установи. 67 шкіл міста змінюють статус — що це означає для дітей і батьків, вже пояснювали раніше. Серед закладів що зупиняються — 17 шкіл і гімназій.
Із шкільних лав зникли тисячі дітей. За час окупації кількість учнів у школах Херсонщини зменшилася на 4 тисячі, а зв’язок втрачено з понад 1026 дітьми — вони не відраховані, їхні картки зберігаються в системі, але де ці діти — невідомо. Окремо — понад 950 дітей-сиріт з Херсонщини досі залишаються в окупації та Росії.
На тлі зруйнованих будівель тривають і корупційні скандали: 26 мільйонів гривень, виділених на будівництво підземної школи у Херсоні, зникли безслідно.
Три долі одного випуску
Нинішні одинадцятикласники Херсона — це покоління, яке пішло до школи ще до великої війни. Їхній перший клас — 2014 або 2015 рік. Їхній випускний — під звуки повітряних тривог. За чотири роки повномасштабної війни їхній клас розпорошився по всьому світу.
Ті, хто залишився в Херсоні — навчалися дистанційно, ховалися в укриттях під час уроків, звикли до того, що вчитель може перервати урок посеред речення через сигнал тривоги.
Ті, хто виїхав за кордон — отримали атестат українських шкіл онлайн, паралельно навчаючись у польських, німецьких або чеських класах. Для них останній дзвоник — це екран ноутбука і різниця в часових поясах.
Ті, хто залишився на окупованому лівобережжі — отримають атестати російського зразка. Цього року таких дітей на окупованій Херсонщині — понад 4 тисячі. Їхні однокласники з правого берега їм напишуть у месенджери — якщо зв’язок буде.
А тим, хто складатиме НМТ — окремий виклик: 1800 випускників Херсонщини не мають жодного пункту тестування в регіоні і змушені їхати до інших областей.
Свято, яке не скасовують
Попри все — святкують. Херсонські вчителі знаходять спосіб відзначити цей день навіть в умовах, які здаються несумісними зі святом. Хтось збирає клас у шкільному підвалі-укритті. Хтось організовує відеодзвінок, де кожен учень показує свою кімнату десь у Польщі, Німеччині чи іншому місті України. Хтось просто пише в класний чат: «Ми дожили. Ми разом. Вітаю».
У решті України першокласники дзвонять у дзвоник на плечах у старшокласників, вчителі отримують букети, батьки плачуть від радості. У Херсоні теж плачуть — але з інших причин. І з тих самих.
Коментарів ще немає