Події 11 листопада 2022 року Олександр Огородніков, командир взводу першого механізованого батальйону, роти безпілотних авіаційних комплексів 28 окремої механізованої бригади імені Лицарів Зимового Походу, називає "атмосферою рідності".
Його підрозділ одним з перших зайшов у звільнений Херсон. Олександр розповів, яким побачив місто і його жителів та що запам’яталось найбільше. Свою історію присвятив загиблому побратиму, родом з лівобережжя Херсонщини, Олександру Вовканичу.
Події листопада 2022 року. На вулицях Херсона — люди. Вони зі сльозами на очах та прапорами у руках зустрічають військових, обіймають й дякують за визволення.
"Такого досвіду, який був в Херсоні, взагалі не було. Це дійсно було щось неймовірне. От ми заходили й просто сама наявність форми викликала таку бурю емоцій в людях. Вони обіймалися, плакали, раділи, це було неймовірно", — згадує Олександр Огородніков.
Позивний військового — "Вітер". Він — одесит. До початку російсько-української війни займався бізнесом та громадською діяльністю, учасник Майдану та Революції Гідності. У 2014 – 2015 роках брав участь в Антитерористичній операції на сході України. З початком повномасштабного вторгнення долучився до оборонців Одеси, потім були Київщина, Донеччина, Харківщина, Херсонщина.
"У листопаді 2022 року ми були першими, хто зайшов у Херсон. Ми зайшли без бою, але ситуація була важка тим, що дійсно існувало дуже багато колаборантського елементу, існувала вірогідність різних провокацій. І тому ми були напоготові", — розповідає Олександр.
Військовий каже, що у передмісті Херсона Антонівці, познайомився з багатьма людьми, з якими й досі підтримує добрі стосунки.
"В Антонівці я зустрів 12-річного хлопця з прапором. Він розповів, як підтримуючи Україну, виставив символіку, їздив на велосипеді з цією символікою, демонстрував це. Дуже смілива людина. Також він розповів, як його викрали разом з вітчимом, їх допитували, катували, знущалися. І після оцих побоїв їх викинули біля херсонської залізниці. Ця історія мене досі мотивує залишатися і продовжувати боротьбу", — говорить Олександр.
Він згадує про важкі бої перед звільненням Херсона. Каже, що на напрямку, де воював їх взвод, особливої підтримки артилерії не було — тільки звичайна стрілкова зброя та гранати. Росіяни ж атакували й касетними снарядами, й артилерією.
"І після вже звільнення Правдиного дійсно фронт почав рухатись дуже шаленими темпами. Ми зайшли в Херсон майже без жодного бою. Але напередодні дійсно були дуже важкі бої. Найбільш запеклими вони безумовно були в Олександрівці. Там ситуація була настільки важкою, що були шалені втрати в нас, дуже багато загиблих. А після звільнення Херсона почалися доволі серйозні бої саме на узбережжі Дніпра. Вони загалом мали артилерійський характер", — розповідає Олександр.
На Херсонському напрямку його підрозділ залишався до грудня 2022 року.
"Найважчим для мене було залишати Херсонщину.Тому що це була дійсно атмосфера рідності. Ви розумієте, яка це була атмосфера? Коли ми туди заїхали, от був випадок, у нас зламалося авто. І люди виходили, між ними була конкуренція, хто перший буде нам допомагати його ремонтувати. Люди постійно бігали з квітами, пригощали всім, що у них було", — каже військовий.
Він постійно згадує про загиблого побратима Олександра Вовканича, який був родом з лівобережжя Херсонщини. Вони мали не лише спільне ім’я, а й однаковий позивний — "Вітер".
"Він у 21 рік приєднався до Збройних сил. Всю свою зарплатню до останку віддавав батькам, які були вимушеними біженцями. Завдяки йому вони придбали невелике господарство в Київській області й будиночок невеликий.У червні 2024 року він загинув. У нас дуже було багато втрат, але мене жодна так глибоко не чіпала, як ця. Людина пройшла повністю у всю війну і з самого початку, я маю на увазі, повномасштабну. Але він жодного разу не звернув уваги на те, що в нього була можливість піти в будь-який момент", — каже Олександр.
Свого побратима Олександра Вовканича він називає взірцем сміливості й мужності.
"Я щоразу згадую про те, що напередодні своєї загибелі він мав їхати до своєї дівчини, мріяв створити сім'ю. Завзяття таких людей повинне нас мотивувати, хоч боротьба й дуже важка. Ми повинні це використати як наше паливо, для того, щоб дійсно змінити цю країну, заради таких людей, як Олександр Вовканич і багатьох інших херсонців, які віддали своє життя", — говорить військовослужбовець.
З огляду на події, що відбувались у 2022 році й відбуваються зараз, Олександр називає Херсон — точкою народження української нації
"Мене дуже вразило те, як я сказав, що нація народжується через досвід, досвід боротьби. Херсонці всі дуже шалено відчули оцю свою українську ідентичність", — каже військовий.
Що відомо про звільнення правобережжя Херсонщини
З початку жовтня і до початку листопада 2022 року Сили оборони просунулися вглиб Херсонщини на 36,5 кілометрів. Загальна площа відвойованої території сягала до 1381 кв. км.
На Херсонському напрямку, 9 листопада 2022 року, Сили оборони звільнили 12 населених пунктів: Дудчани, П’ятихатки, Борозенське, Садок, Безводне, Іщенка, Костромка, Краснолюбецьк, Калинівське, Бобровий Кут, Безіменне і Благодатне.
Військові РФ намагалися врятуватися втечею з правого берега Дніпра, використавши будь-які плавзасоби.
Російські окупанти грабували населені пункти, з яких відступали, та намагались максимально пошкодити лінії електропередач та інфраструктуру Херсонської області.
На світанку 11 листопада військові РФ підірвали Антонівський міст у Херсоні. Він обвалився, кілька прольотів упали у воду.
Цього ж дня в Херсон зайшли Збройні сили України.
У зверненні 12 листопада президент Зеленський повідомив, що на Херсонщині Сили оборони звільнили понад 60 населених пунктів. На звільнених територіях і в Херсоні, правоохоронці розпочали стабілізаційні заходи.
Джерело – Суспільне