
За його словами, ДРГ росіян хотіла пройти проти до українських позицій, і їх навмисно запустили.
"Ми про це всі знали і були на готові. Коли російські військові невдало штурмували наші позиції, вони відступили. І відступаючи потрапили до нашої пастки. Більше з них ніхто не повернувся до дому", — каже Олександр Капшин.

"Це був населений пункт Тернові Поди. Була група сусідньої бригади, яка заходила у сам населений пункт, а наша задача була вибити ворога із самого населеного пункту. Там, поруч з Терновими Подами я отримав вогнепальне поранення тазостегнової кістки", — говорить командир взводу територіальної оборони ЗСУ.
Через поранення, Олександр не зміг зайти до рідного міста разом із побратимами. Його підрозділ пішки пройшов 22 кілометри за добу.
"Хлопці стрімко йшли, наскільки дозволяла можливість. Вони не наздоганяли росіян, а чітко виконували свої задачі по зачистці позицій", — пригадує військовий.
Протягом всіх місяців окупації на Олександра в Херсоні чекали батько і 87 річна бабуся.
"Ми були вимушені видалити один одного з соцмереж, для того, щоб не було ніякої прив'язки один до одного. Нам пощастило. До нас не прийшли", — розповів херсонець.
Коли була можливість передавати ліки у Херсон, чоловік разом з дружиною передали велику кількість медпрепаратів. Їх якраз вистачило до моменту деокупації.
"Ми спілкувалися, коли я був не на лінії нуля, не на фронті, коли я був біля міста, щоб ніхто не зміг відстежувати. Тато спілкувався, коли знаходив десь вайфай, це було десь раз в тиждень", — говорить військовий.

"Нас зустрічали люди. Відразу було зрозуміло, що їдуть військові. Вони починали кликати нас, Слава Україні! Ми їм героям слава! Нам бабусі та дідусі давали яблука, овочі, фрукти, все, що напевно, у них було", — розповів командир взводу територіальної оборони ЗСУ.
Після відновлення Олександр Капшин планує повернутися до війська. Тому що найбільше бажання звільнити Україну від російських окупантів.
Суспільне Херсон