Вадим Негробов на псевдо "Вокер" — командир першого механізованого батальйону 153 окремої механізованої бригади. Він родом з Луганська. Нині воює на Херсонщині. За освітою Вадим — викладач географії, але за фахом не працював жодного дня.
У лавах Збройних Силах України "Вокер" служить з 2014 року. Свою історію він розповів Суспільному.
Вадим Негробов пройшов бойовий шлях від солдата до підполковника. Коли у 2014 році російські війська зайшли на територію України, він твердо вирішив стати на захист держави.
"Мене мотивувало те, що я чоловік, в чиїй країні почалась загарбницька війна. Питання про те, йти чи ні, взагалі не стояло. Я просто чекав закінчення навчання, щоб отримати хоча б диплом бакалавра. З 2 серпня 2014 року я вже був у війську", — згадує Вадим Негробов.
На думку "Вокера", найголовніше у будь-якому підрозділі — люди. У цьому військовий переконався ще тоді, коли був солдатом.
"Поруч завжди були ті, хто про мене піклувався. Це мої бойові побратими, з якими я досі підтримую зв'язок. Ми у гарних відносинах, я їм дуже вдячний за те, що вони для мене зробили. Половина того, що я знаю і вмію — це заслуга моїх сержантів. Вони ділилися досвідом, завжди підтримували", — сказав він.
Вадим Негробов брав участь у бойових діях у Донецькій, Луганській, Харківській областях. На Херсонщині він разом зі своїм підрозділом вдруге.
"Ми тут вже два місяці. За цей час характер дій ворога не змінився. Потужніші стали технології, дрони. Вони летять на більші відстані. Поки що ми рухаємось з росіянами паралельно в цьому напрямку", — розповів командир першого механізованого батальйону 153-ї ОМБр.
За словами Вадима, на усіх ділянках фронту, де йому доводилось воювати, було по-своєму складно.
"На Донбасі дуже важко. На Харківщині були такі моменти, що нічого не хотілося, навіть жити. Природа війни змінюється. На позиціях людей стає менше. У росіян так само. Розвиток технологій дуже стрімкий. Зараз оператор може запустити дрон на 30 кілометрів. Це не проблема як для нас, так і для них", — розповів "Вокер".
Моральний дух завжди підтримує молитва, говорить Вадим. Допомагають також інші способи психологічного розвантаження.
"За мене моляться багато людей. Я вдячний їм за це. Також я часом намагаюсь побути на самоті: йду кудись, одягаю навушники, слухаю музику, гуляю. Так проходить час. Хоча, чесно кажучи, ти ж не відновлюєшся повністю. Це на все життя", — зазначив Вадим Негробов.
Головне для командира — особовий склад. Їх стан для нього завжди на першому місці. Вадим найбільше переживає за підлеглих, коли ті йдуть на виконання бойових завдань.
"Я щасливий тоді, коли всі мої бійці живі та здорові. Бо найважче, коли хтось гине. Ставлюсь до них, як до рівних, хоча я старший за званням і фінальне слово буде за мною. Це люди, які щоденно ризикують своїм життям заради інших. Я їх дуже поважаю", — сказав "Вокер".
Джерело – Суспільне