Фото з площі Свободи у Херсоні, після його звільнення, військовослужбовець 63-ї окремої механізованої бригади Микита Борисов називає цінним. Каже, на ньому повною мірою відображені емоції, які він відчув під час зустрічі із жителями міста, яке вісім з половиною місяців перебувало в російській окупації. Микита — один з тих військових, хто першим зайшов у Херсон. Він розповів Суспільному, як все відбувалось."Шлях до Херсона був доволі легкий. Окупанти відступали і нам не довелося брати участь у боях. Ми просто потихеньку просувались до Херсона", — згадує Микита.
Херсон, площа Свободи, 11 листопада 2022 р. Фото надав Микита Борисов.Військовий каже, було важко, бо навколишні села та шляхи замінували росіяни.
"Я весь час був на напрямку Снігурівки Миколаївської області. Десь 9 листопада нам сказали, що скоріш за все окупанти відходять. Ми одразу сіли в машини та поїхали за ними. Все було дуже заміновано. Згадую Благодатне, там як павутина все було, в мінах: протипіхотних, протитанкових. Важко було крок ступити. Стрьомно реально", — каже військовий.
10 листопада Микита, разом з товаришами по службі зайшли в Снігурівку і поїхали на херсонський напрямок в розвідку, обстежували покинуті позиції російської армії.
Херсон, 11 листопада 2023 р. Жителі міста зустрічають на площі Свободи українських військових. Фото надав Микита БорисовНаступного дня, 11 листопада зранку теж розвідували ситуацію в навколишніх селах. Пройшли кілька, коли один з командирів сказав: "Ну що хлопці, ідемо на Херсон", згадує Микита.
"Тоді ми вже розуміли, що ворог відходить, але не можна отак розкрити груди і бігти вперед. Так не робиться. І ми потихеньку поїхали. Коли ми заїжджали на околиці Херсона в Наддніпрянське, а в нас розпізнавальних знаків не було на автомобілях. Тобто, не зрозуміло чи українці, чи русня і люди ховалися. Ми їхали, а вони просто заходили в будинки, вони не розуміли, що коїться", — розповідає Микита.
Прапор на машині вивісили, коли заїхали у середмістя, згадує військовий. У центрі їх зупинили люди й далі не пускали, згадує Борисов.
Херсон, площа Свободи, 11 листопада 2022 р. Фото надав Микита Борисов."Вийшли там, обіймалися, цілувалися з людьми. Це був один з найкращих моментів, якщо чесно, в моєму житті. Це була така ейфорія, що декілька днів ми з хлопцями ходили й такі:“ Блін, круто було! Оце було круто!” Це було неймовірно. Відчуття були такі, я не знаю, чи можна так казати, ніби я якийсь бог. Я ось так стою, а люди просто хочуть до мене доторкнутися", — ділиться Микита.
Військовий згадує, дуже багато людей підходити із запитанням : “А можна до вас доторкнутися?”, брали за руки, заглядали в очі, плакали, ставали на коліна, цілували — цього чоловік, каже, не забуде ніколи.
До 4 грудня Микита Борисов був у Херсоні, чим займався, не розповідає, каже — військова таємниця. Єдине зізнався, що поранення отримав на одному з островів серед Дніпра в Херсонській області.
"У нас був бій. Не один день. І нас було менше, рази в три може. Ми їх бачили. Вони втікали. Ми дали їм нормального прочухана. Вони зрозуміли, що це наша земля", — розповів Микита.
Микита Борисов разом з дружиною. Фото надав Микита БорисовНаразі військовий після поранення, яке отримав на Херсонському напрямку, проходить реабілітацію в Одесі й мріє повернутися до війська, каже, треба закінчити війну. А потім повернеться до роботи й займеться політикою, принаймні про останнє подумує.
"Я сам з Луганщини, у 2014-му у віці 16 років мені довелося покинути рідну домівку. Переслідували за фото, біля харківського історичного музею з написом "Слава Україні!". Через ці фото, я потрапив на підвал. Не хочу, щоб таке повторювалось. Хочу, щоб Україна була вільною За це і воюю, а ще за свою сім'ю — дружину і брата. Це все, що в мене є. Брат, до речі також на війні, але в іншій бригаді", — розповів Микита.
Суспільне Херсон