В Антонівці, що на Херсонщині, життя людей змінилось внаслідок повномасштабного вторгнення Росії в Україну. Серед них — волонтерка та колишня підприємиця Тетяна. Її родина була змушена покинути свою домівку після двох місяців окупації, нині проживають у Миколаєві.
Кореспонденти Суспільного поспілкувалися з Тетяною про минуле і сьогодення її родини.
Жінка розповідає, має дві доньки — Соню та Дарину. Каже, все життя прожили в Антонівці, але 17 квітня 2022 року сім'я вирішила виїхати з окупованої території.
Вже мусили виїхати, коли після двох місяців окупації вже почали розшукувати чоловіка, то, звичайно, ми мусили виїхати, тому що це мало б дуже тяжкі наслідки. Бо чоловік військовозобов'язаний, і вже декілька разів до нас приходили, але на той момент не знайшли.
Перші дні вторгнення
"24 лютого — це, коли я мала їхати зранку до дівчат. Так у нас ранок починався, що ми заїжджаємо до них, забираємо, що нам треба. Потім мала їхати на закупку, бо про війну ми дізналися раніше, тому що ще у ніч проти дати початку війни чоловік сказав: "Буде наступ росіян, збирайте речі", — розповідає жінка.
Тетяна каже, понад 15 років мала бізнес у Чорнобаївці.
"До війни мала своє кафе у Чорнобаївці, ми годували сотні людей, але 30-го березня 2022 року його спалили росіяни: святкували якесь свято, потім у нетверезому стані його підпалили", — говорить Тетяна.
Згадує, спочатку не планували виїжджати, адже думала, що повномасштабне вторгнення Росії в Україну закінчиться швидко.
"О п’ятій ранку, коли йому (чоловіку — ред.) подзвонили та сказали, що треба їхати скоріше на роботу, то він зібрався та поїхав, а я поїхала до себе. До другої години дня я була у Чорнобаївці та бачила, як горить аеропорт, кількість транспорту військового, який пересувався та заправки, які були просто забиті машинами", — розповідає волонтерка.
Переселенка пам'ятає, як на Херсонщині висаджувався російський десант та блокував дороги.
Фото: Федір Бондар/Суспільне МиколаївТетяна детальніше пригадує перші дні вторгнення й окупації, жили переважно у підвалі.
"Дітки були, навіть яким був місяць. Дівчина тільки народила, і у неї була новонароджена дитина. Було тяжко дивитися – матуся постійно плакала, у неї був такий страшний стрес. Два тижні ми там прожили. Проїзд під мостом був заборонений, тому що постійно їхали танки. Машини, які проїжджали повз, вони їх розстрілювали. Ми дуже багато бачили розбитих машин, розстріляних", — каже переселенка з Антонівки.
Говорить, був випадок, коли людина померла у бомбосховищі через серцевий напад, але "швидка" довго не приїжджала.
"Він з нами пролежав, цей труп, три дні. Потім вони сказали нести його на руках, виїхала назустріч "швидка", і ми завантажили його та віддали", — зазначає Тетяна.
Херсонщина під окупацією
Коли вже ми зрозуміли, що місто окуповане, вони вже взяли владу під свій контроль і вже дозволили зробити світло (заживити – ред.), і ми після цього повернулися до свого житла і були у будинках. Але на вулицю вони не дозволяли виходити, по вулиці пересуватись не дозволяли. Але, коли виїжджали, в’яжучи білі ганчірки на ручки дверей, і їхали тільки з відчиненими вікнами.
Каже, таким чином пересувалися по окупованій Херсонщині.
"На блокпостах стояли по три-чотири години, тому що перевіряли всіх. У місті почався хаос: я простояла 10 годин біля банкомата, щоб зняти кошти. Ціни стали катастрофічні – цукор коштував 120 гривень за кілограм. Люди стояли у чергах, скуповуючи все поспіль, не розуміючи, чи буде щось на краще", — розповідає вона.
Додає, її чоловік пропрацював 25 років поліцейським, мав іти на пенсію. Втім, із початком вторгнення залишився у поліції.
"Він з нами був до моменту нашого виїзду, ми разом з ним і виїжджали. Певною мірою лояльно вони (росіяни — ред.) ставилися до людей, які їхали з дітьми. Тому що ми бачили: люди, які виїжджали самі – як їх перевіряли, як їх допитували", — говорить Тетяна.
Переїзд до Миколаївської області
Пояснює, з родиною спочатку планували переїхати до Миколаєва, але місто інтенсивно обстрілювали. Знайомі порадили оселитися у селі Рибаківка Миколаївського району.
Там є пансіонати та нам дозволили жити безплатно дуже чудові люди, які нас прийняли, ми у них жили. Потім вже, коли почало трошки холоднішати та в будинках не було опалення, то господарі сказали: "Вибачте, але ви тут просто будете замерзати". Після цього, хотіли спочатку переїхати в Одесу, але знайти житло там було просто нереально, тому вирішили переїхати до Миколаєва.
Тетяна розповідає, з родиною майже нікуди не ходили, тому що лякалися сирен.
"Якщо у Рибаківці не було сирен, то тут ми з цим зіштовхнулися, і ми розуміли, що треба ховатися. Виходили, з дітками гралися, але дуже довго не були, майже постійно були вдома. Зараз дівчата навчаються у нас в Антонівській школі онлайн. Також ходять на офлайн-заняття, щоб трошечки поспілкувалися наживо. Є ще два сини — Максим і Денис, одному 15 років, іншому 16 років, навчаються в Одесі", — говорить переселенка.
Волонтерство
Тетяна розповідає, стала волонтеркою після звільнення Херсону.
Ми побачили наших людей та, звичайно, вони такі були, знаєте, трошечки розгублені — вони ще не зрозуміли, що відбулося визволення. І ми бачили, що потреби були просто надзвичайні, тому що ліків не було на той момент, продуктів також. Перші машини ми завантажували тільки хлібом — роздавали його, а потім вже закуповувалися.
Жінка додає, через Facebook знайшла контакти з іншими волонтерами.
"Сила соціальних мереж трошечки нам допомогла. Люди почали писати: "Ми хочемо вам допомогти, що саме потрібно?" Зараз в Антонівці є 15 стабільних волонтерів. Ми — одне ціле, одна команда", — каже вона.
Тетяна станом на березень 2024 року з волонтерами допомагає людям на Херсонщині.
"Найважче те, що селище під постійними обстрілами, дуже страшно та люди не хочуть ризикувати. І так: хтось заїжджає, хтось залишає у місті та потім вже з міста перевозимо у саме селище. Все одно їдуть, допомагають", — зазначає Тетяна.
Жінка вчиться в аграрному університеті на спеціальності "Харчові технології", очно.
"На роботу ніде не брали, тому що диплом бакалавра зараз не є таким важливим, тільки потрібна магістратура. Тому поступила на магістратуру і вже поступила, куди було місце — бо це було 27 вересня. Сиджу зранку на парах, потім пишу конспекти", — додає Тетяна.
Джерело – Суспільне
