Вижити й обійняти рідних— найголовніша мрія херсонця Максима, військовослужбовця Збройних сил України з позивним Марс. Від цивільного автослюсаря до офіцера танкового підрозділу 41‑ї механізованої бригади — його шлях пролягає через найзапекліші ділянки фронту. Та попри пережите, він говорить про війну стримано: служба є служба, а головне — допомогти побратимам і повернутися живим.
Херсонець Максим, на позивний Марс, служить заступником командира танкової роти з озброєння у 41-й механізованій бригаді. Його підрозділ відповідає за своєчасну доставку боєкомплектів та пального на позиції.
Служба у війську — це робота, — говорить Марс. За його словами, він не бачить в ній нічого надзвичайного:
"Є робота, є служба. Є завдання, які потрібно виконувати. Якщо хлопці в біді, їм потрібна допомога. Якщо ми можемо їм допомогти, то допомагаємо. І поранених вивозили також".
До лав Збройних Сил України Марс став 11 березня 2023 року. Говорить, що намагався піти до війська до окупації Херсона російськими військами у 2022 році, але не встиг.
"Після окупації зрозумів, що треба йти захищати рідних, захищати свою землю. Бачив такі речі, про які навіть не хочеться згадувати, нікому такого не треба знати. Обставини, які пережив, наштовхнули піти захищати свою сім'ю", — розповів Марс.
На той час 41-ша механізована бригада тільки формувалася, у батальйон танкістів набирали людей. Максим — автомеханік за фахом, тому вирішив стати одним із них.
"Я дуже добре з технікою ладнаю. Багато років працював автослюсарем у цивільному житті в Херсоні, ремонтував автівки. Тяга була завжди до "заліза“. От і пішов на техніку", — розповідає Марс.
Стосунки у підрозділі хороші, говорить чоловік. Разом з побратимами служить з першого дня. Починав у званні солдата.
За словами Марса, одна з основних потреб у війську — це автівки з високою прохідністю: вони часто ламаються в зоні бойових дій, осколки пробивають колеса.
"Я механіком-водієм був. Вів танк. Видимості там немає. Все залежить від злагодженості екіпажу, від командира, — ділиться Максим. — Механік-водій має розуміти і відчувати машину. Це не мобільний телефон. Коли я сідаю в танк, відчуваю задоволення. Знаю, що я повністю у броні".
Перше бойове зіткнення з російськими військовими сталося восени 2023 року на Куп’янському напрямку.
"Коли тебе розбирають FPV-дронами, найважче піднятися й заховатися. Жити ти мусиш. А так, все нормально. Як кажуть, будемо живі, не помремо", — каже Максим.
За його словами, він пройшов усі "гарячі" напрямки: Куп’янський, Лиманський, брав участь у бойових діях в районі селища Нью-Йорк, міст Торецьк і Часів Яр на Донеччині, у Сумській області та в Курській наступальній операції.
Молодший лейтенант Марс нагороджений медаллю за визволення Харківської області, відзнаками за участь у обороні міста Часів Яр та Курській наступальній операції, а також нагрудним знаком Міністра оборони України "За зразкову службу".
Хотів визволяти рідну Херсонщину, розповідає військовослужбовець, але поки не потрапив на цей напрямок.
"Для мене це все повсякденне: служба є служба. Є завдання, які виконуємо. Курська наступальна операція у нас була. Поїхав на позицію до хлопців, бо зламалася машина там. Приїхали туди — у машину два FPV влетіли. Встигли вискочити. Потім в укритті заховалися у бліндажі. — Нас ще всю ніч КАБами утюжило, — згадує Максим. — Гарненько так посипали. Потім їхали ранком автівкою — все торохкотіло. Багато випадків було. Їздиш на позиції до хлопців часто: і продукти їм привезти, і паливо, і дізнатися проблемні питання особового складу".
Взимку 2024 року під час бойового чергування на Торецькому напрямку танк, в якому був Максим, потрапив під атаку російських дронів:
"Виїхали на завдання. FPV, "Ланцети" почали бити. Два "Ланцети" піймали в танк — він загорівся. Виходили звідти на палаючому танку. Всі вийшли тоді. Це найголовніше", — розповідає офіцер.
Молодший лейтенант Марс родом із Горностаївського району (зараз частина Каховського району — ред.) Херсонської області. Йому 42 роки. Майже все життя прожив у Херсоні. Дружина та 17-річний син чоловіка виїхали на Дніпропетровщину.
Близьким про службу не розповідає, щоб не хвилювалися. За можливості якомога частіше зв’язується з ними телефоном або за допомогою відеозв’язку через месенджери. Останнього разу бачив рідних на новорічні свята.
"Найтепліші спогади — це коли ти їдеш у відпустку додому. Повертаєшся сюди, тому що мусиш повернутися. Жінка з дитиною переживає, чекають додому. Для мене це теж найголовніше — приїхати додому. Хочу обняти дружину й дитину, маму з батьком. Це всі мрії: вижити, обняти дружину. Родина мені додає мужності і духу", — говорить Максим.
Джерело – Суспільне
