Ірина Ханікова, яка очолює громадську організацію "Сонячні діти Херсонщини" разом з двома дітьми та чоловіком була змушена виїхати з окупованого Херсона.
Перші дні початку повномасштабного вторгнення всі події здавалися страшним сном, говорить жінка. Тоді не розуміла, що взагалі робити.
"Ці слова, що потрібна моя допомога, комусь якісь сили дали. Ми почали з’ясовувати, що треба. Наші бійці потребували їжу, речі, ліки. Згуртувалися всім будинком, наварили борщу, зібрали шкарпетки, одяг, постільну білизну. І це все віднесли до шпиталю, де були поранені", - розповідає Ірина.
Після того, як російські військові зайшли до міста, разом із друзями ходила на мітинги. За словами Ірини, мітинги їх рятували тим, що це щось корисне. Що це все, що ти можеш зробити – це вийти на площу і голосно кричати, щоб весь світ тебе почув. Що Херсон – це Україна, що російські війська повинні піти.
Після участі у мітингах, додому прийшли російські військові. Діти Ірини важко сприймали те, що відбувається в рідному місті, тому вирішили евакуюватися.
"Назвати це евакуацією неможливо. Тому, що евакуація – це коли все організовано, сторони домовилися про зелений коридор і люди мають змогу вільно виїхати. У нас все було інакше. Люди виїжджали з міста на свій страх і ризик. Можна було виїхати і не доїхати", - каже жінка.
Донька Ірини Ксюша каже, що це було дуже страшно, тому що коли ми їхали, то ми стояли у черзі на блокпосту. Над нами літали ракети. Це було дуже страшно.
Родина виїхала спочатку до Одеської області, зараз знайшли собі прихисток у Вінниці.
"Завдяки нашій знайомій Юлії знайшли будинок, в якому зараз мешкаємо. Діти вже записані до школи, готуються з вересня почати навчання. А зараз намагаємося їх життя наповнювати цікавими подіями", - говорить Ірина Ханікова.
Ірина намагається допомогти херсонцям, які залишаються в окупації. Вона не знає, як вони ще тримаються, де вони беруть ці сили.
"Кожного дня намагаюся дзвонити, писати, питаю що треба. Шукаю спонсорів, які пересилають їм кошти. Я розумію, що цього мало, але не можу зробити більше", - каже жінка.
Донька Ірини каже, що головна її мрія – повернутися додому. Родина розуміє, що після повернення до Херсона життя вже не буде таким, як раніше. Але сподіваються, що все стане краще, ніж було раніше, говорить жінка.
Читайте також:
- "Мені не страшно, бо я з Херсона". Про життя в окупації розповіла херсонська журналістка.
Читайте нас у Тelegram: Суспільне Херсон
Джерело – Суспільне