Кілька місяців тому волонтери допомогли багатодітній родині Федорченків виїхати з тимчасово окупованої території Херсонщини. Понад півтора року в окупації члени родини жили під постійним тиском російського режиму – адже відмовлялися оформлювати російське громадянство та віддавати дітей до російських шкіл.
Сьогодні Федорченки майже 4 місяці проживають у Києві в центрі «Надії та відновлення» та отримують всебічну допомогу від благодійного фонду Save Ukraine, який допоміг родині вибратися з окупаційного пекла.
«Якби не цей центр, не ці дівчата, то ми б з голоду померли десь там на переході», – емоційно розповідає Тетяна Федорченко, згадуючи тяжку дорогу на волю.
Історією родини волонтери фонду поділилися на своїй сторінці в соцмережі.
Пані Тетяна та її чоловік Радж робили все можливе, аби не отримувати громадянство РФ та не віддавати дітей на навчання до російської школи. Окупанти та колаборанти через це називали родину ждунами.
«Таких ждунів будуть розстрілювати або депортувати», – погрожували росіяни Федорченкам.
За півтора року життя в окупації на Херсонщині багатодітна сім’я встигла пережити голод, ракетні обстріли та жахливу тиранію російського режиму. Щодня вулицями їхнього населеного пункту ходили військові, влаштовуючи раптові рейди в оселі місцевих жителів. А потім з десяток росіян оселилися зовсім поруч з будинком Федоренків, тримаючи їх у постійній тривозі й страху.
Траплялися ситуації, коли пані Тетяні або її чоловікові окупанти погрожували зброєю та навіть смертю, промовляючи, що вони «повинні підкорятися законам РФ».
Для родини Федорченків окупаційне пекло – уже позаду. Фото: фейсбук/Save Ukraine
Якось на подвір’я до Федорченків прийшли четверо бурятів – із черговою перевіркою документів та допитом через відсутність у них російських паспортів. Щоразу в таких ситуаціях пані Тетяна змушена була вигадувати виправдання – того разу сказала про брак грошей, про те, що мають іншу прописку.Провівши допит Тетяни й Раджа, їхньої невістки та дідуся, росіяни запитали, де інші члени родини. Жінка відповіла, що «хлопці там», і окупанти наказали їм вийти. Щойно онуки жінки почали виходили, як буряти раптом перезарядили затвори автоматів. Злякавшись, Тетяна почала пояснювати, що «хлопцями» вони називають дітей.
Після цього випадку 6-річний Тимур почав сильно лякатися та заїкатися, коли бачив російських військових та їхні машини, а 14-річна Світлана плакала.
Проте окупанти не залишили дітей Федорченків у спокої. Наступного разу вони прийшли з погрозами, що дітей заберуть соцслужби, якщо батьки не віддадуть старших у російську школу, 3-річного Славка – у садочок. Це й змусило родину терміново шукати допомоги серед волонтерів, які зрештою допомогли їм виїхати з окупації.
За словами пані Тетяни, сьогодні в їхньому будинку на Херсонщині живуть російські окупанти. Однак Федорченки не шкодують про свій вибір, вони вірять, що одного дня повернуться в рідні краї. А поки що за підтримки волонтерів адаптуються до нормального життя, подалі від російської тиранії.
Гривна