Жителі лівобережжя Херсонщини, яким вдалося вирватися з пекла окупації, продовжують свідчити про злочини російських загарбників. Українці на ТОТ щоденно потерпають від терору, зокрема й фізичного насильства з боку окупантів.
Нещодавно своєю історією з «Новинами Приазов’я» поділилася жителька окупованого міста Олешки на лівобережжі Херсонщини. Жінка і досі оговтується від пережитого в окупації та перебуває у страху, тому попросила не розкривати її ім’я та прізвище.
«Били прикладом. Катували струмом»
Під час перебування в окупації жителька Олешків неодноразово опинялась в російських катівнях. Росіяни схиляли жінку до співпраці, а за відмову – піддавали тортурам.
«Чотири людини порадили мене як гарного спеціаліста. Мені пропонували на окупантів працювати – дуже велика зарплата, привілеї. Розумієте, в них настільки багато інформації було про нас, вони дуже багато знали. І коли я від першої посади відмовилась, почалися побиття. Прикладом били. І в обличчя, і по спині, і по ключиці. Вони відмови не розуміють. Хоча я і намагалася обійти оці гострі кути, бо я знала, що їм слова «ні» не можна казати», – розповіла жителька Олешків.
Окупанти також катували жінку струмом, від чого вона втрачала свідомість:
«Вони вдягнули на мене великий залізний браслет, чимось облили – і я почула тріск і звук набирання швидкості. Почалися катування струмом. Розумієте, це не просто піднесли й прибрали. Струмом вони катували до того, поки я знепритомніла. Пізніше на підлозі я й прокинулася. Вони за шкірку мене підняли, і почався допит».
Після пережитої контузії жінка почала заїкатися, а наслідками тортур стали декілька операцій. Вона каже, що пропозиції окупантів по співпраці звучали повторно, але знов отримали відмову. Тож тортури тривали.
«Вони знали, що у мене пластина залізна є. Знали й просто знущалися. Я якось прокинулася, як я зрозуміла тоді, на конюшні, тому що було чути тварин і коней. Це, звичайно, було жахіття – запах крові, нелюдські крики», – пригадує пережите жахіття жителька окупованого міста.
«Від смерті врятувало радянське минуле дідуся»
Від смерті жительку Херсонщини врятувала згадка про дідуся, який був військовим радянської армії й свого часу отримав грамоту за службу. Жінка розповіла, що після чергового «допиту» окупанти вже збиралися її розстріляли, однак передумали, коли почули про її дідуся.
«Тут в мене з’являється думка, що окупанти ж всі повернуті на СРСР. А мій дідусь був військовим – в нього медалі, грамоти від Конєва (Конєв Іван Степанович, радянський воєначальник – ред.).
Я ледве розмовляла, але сказала: «Як вам не соромно? Мій дід воював, йому сам Конєв грамоту вручав на Красній площі, у нього медаль в архіві». І видно, що їхнього старшого це зачепило», – розповіла жінка.
Вона назвала прізвище свого діда, після чого один із тих, хто її утримував в катівні, пішов, а коли повернувся наказав її відпустити. Окупанти висадили з машини жінку біля поліції й поїхали геть.
«Мене затягли в машину, привезли й викинули, навіть мішка з голови не зняли й скотч з рук не зрізали», – пригадує жителька окупованого лівобережжя.
На щастя, їй з дитиною вдалося виїхати на підконтрольну Україні територію, а згодом евакуювати з окупації батьків похилого віку. Після всього пережитого, жінка більше не складає далекоглядних планів на життя, адже поки триває війна, воно стоїть на паузі.
Фото: СтопКор.
Джерело – Гривна