Українка погодилась опублікувати її свідчення на умовах анонімності, адже через фізичну та психологічну травму не готова робити це публічно.
За словами жінки, як тільки почалася окупація Херсонської області, російські військові одразу почали заселятися у будинки місцевих жителів, які виїхали на підконтрольну владі України територію. Окупанти прийшли і в її дім, жінка жила одна.
– До мене на двох машинах привезли п’ятьох солдатів. Їх доставили «ДНРівці» («ДНР» – незаконне збройне угруповання, створене на окупованій території Донецької області – ред.), бо вони неодноразово у нас крали солярку. Раніше їх бачила. Одного точно звали «Бабай». Так вони потрапили у будинок. Я дуже злякалася. Я не захотіла виїжджати. Думала, зберегти нажите майно, але нічого не зберегла.
Жінка каже, що російські військові запевняли, що не створять їй проблем. Проте зізнається, що страх її переповнював.
– Я боялася, тремтіла як осинове листя. Вони постійно ходили з автоматами. На моє прохання лишити зброю, відповідали, що не мають права. Окупанти жили у будинку, а я – в кухні. Під час бомбардувань – це були страшні вибухи, доводилося перебувати у підвалі. Щоб хоч якось зберегти від осколків вікна, в кухні та хаті закривала їх деревиною, десь скатертиною, покривалом, фанерою.
Згодом, за словами українки, військові зʼїхали, але залишили по собі розгардіяш, зламаний сейф, прихопивши певні речі, зокрема ноутбуки та мисливські рушниці.
– Я зраділа, що вони покинули мій дім. Але виявилося, що зарано. Надвечір приїхав один з тих, хто привів цих п'ятьох. Він був п'яний та питав про хлопців, яких сюди заселяв. Пояснила, що і мені, і їм було некомфортно жити, тому вони пішли шукати інший будинок. Після цього чоловік поїхав.
«Одразу удар в обличчя»
Жителька Херсонщини розповідає, що однієї ночі до неї у вікно хтось постукав. Це сталося після чергового бомбардування, коли вона відпочивала на кухні.– Жердина, яка була на вікні, впала. Мене охопив страх, мурашки пробіглись по тілу. Хто це може бути? Хто прийшов? Ніколи ж такого не було. Через щілину у вікні побачила солдатську форму та автомат на плечі. Одразу промайнула думка – відчиняти чи ні?! Відкрила, бо, якщо ні, то він переб'є всі вікна і все одно потрапить у кухню. На годиннику було вже 22:30. Впізнала його, бо це був один з тих, хто привів до мене тих п'ятьох солдатів.
– Потім він схопив мене за волосся і почав тягнути та кричати: «Двери не закрывай, не закрывай двери!». Бив прикладом автомата та тягав по кухні. Кинув мене на диван і почав душити. Так сильно, що я вже прощалася з дітьми, онуками, правнуками. Не думала, що залишусь жива. Відчувала такий біль… Після цього не могла два тижні їсти тверду їжу, тільки рідку.
«Годину катував, допитував і ґвалтував»
Пенсіонерка каже, що російський військовий кожного разу, коли ставив питання, а вона не знала відповіді, бив її по голові.– Потім він став мене роздягати. З бриджів забрав мій кнопковий телефон і продовжив зривати одяг. Я, звісно, пручалася. У цей момент він порізав мені живіт – полоснув двічі. Чим це робив, не можу сказати. Я була у такому страху, що біль відчула лише після того, як він пішов. У мене залишився шрам на животі, тому що в одному місці він глибоко порізав. Ці катування, допити військовий робив десь до години. Тягав мене, бив, роздягав, а потім ґвалтував.
Коли почало світати, російський військовий залишив жінку в її будинку.
– Перед тим як поїхати, він змусив шукати його картуз. Темно, нічого не видно. На прохання кинув мені мій телефон. Сам не показувався, але я його добре знаю, добре запам'ятала. Весь цей час стояв за дверима у веранді. Картуз знайшла під дитячим кріслом. Він крикнув: «Не выходи, не выходи из комнаты. Никому и не пискни, не рассказывай». Він кинув мені патрон зі словами: «Этим патроном я тебе убью». До цього часу у мене цей патрон лежить. Потім він поїхав геть на велосипеді, який стояв у дворі.
«Дорога життя та смерті» – виїзд з окупації
Після пережитого жінка зізнається, що багато плакала, у неї почалася депресія та паніка. Вона боялася вдень виходити на вулицю.– Я вже більше не ночувала вдома, перебралася до людей. Просила їх ходити зі мною додому, щоб погодувати курей, налити їм води. Десь через пів місяця мені вдалося виїхати на Берислав під приводом, що треба в лікарню. Мені необхідна була медична допомога, адже у мене побите обличчя, синці, вибиті зуби, боліла печінка. Згодом дісталася до Кривого Рогу.
Виїзд з окупації вона називає «дорогою життя та смерті» через велику кількість російських блокпостів та перевірок.
– Виїхавши через Берислав, довелося тиждень перебувати у Василівці, а саме шість діб. Потім нас вивезли у Запоріжжя. Ми вирвалися з цього пекла. Ніхто не думав і не гадав, що окупанти такі жорстокі та безсердечні. Постраждала не тільки я, а весь український народ. Скільки вони горя принесли, страждань, мук, скільки загинуло безневинних людей. Українці ніколи їх не пробачать.
Редакція не може отримати незалежного підтвердження деяких опублікованих та озвучених свідчень через окупацію, в якій перебували населені пункти та бойові дії. Частина півдня перебуває під російською окупаціюєю досі.
«Не хотіла, щоб люди дізналися»
Після пережитого в окупації, жінка перебувала у депресивному стані та через це схудла на 15 кг.– Я ніколи не думала, що у моєму житті може таке статися, щоб мене катували, били, ґвалтували, знущалися наді мною. У нас постраждало і багато чоловіків. Їх теж катували, одягали їм мішки на голову. Так одного нашого фермера відвезли та закатували, його вважали корегувальником.
Після приїзду у Кривий Ріг, жінку зустріла донька та одразу відвезла у лікарню.
– Як виявилося, у мене перебито чотири ребра. Це він (окупант-нападник) так бив, і ребра торкалися до печінки, тому були страшенні болі. Потім ми поїхали в поліцію, аби все зафіксувати все що сталося. Мені надсилають портрети російських військових, які вчиняли злочини. Хоч і вдивляюся в їхні обличчя, поки саме його не побачила.
Жителька Херсонщини зізнається, що не хотіла звертатися у поліцію та розповідати свою історію.
– Не хотіла, щоб люди дізналися. Мені просто було соромно. Але донька наполягала, щоб всі знали та бачили, як окупанти знущаються і над людьми похилого віку, тому я погодилася. Спілкувалася з людьми, зокрема з дівчатами, які перебували у полоні. Вони розповідали, як над ними також знущалися, катували, як підключали до них електричний струм. Звичайно, це було дуже боляче та важко пережити.
Населений пункт, де жила жінка та зазнала знущань, вже деокупований. Повернувшись додому, вона побачила багато розбитих та спалених вщент будинків. За словами українки, багато хто так і не повернувся в село, а ті, хто є зараз, потроху намагаються відбудовувати свої оселі й вірять, що перемога буде за Україною.
За свідченнями потерпілої українські правоохоронні органи відкрили провадження.
- Українці, які постраждали від сексуального насильства під час війни, отримають виплати, повідомляє британське видання The Guardian з посиланням на Глобальний фонд допомоги постраждалим від сексуального насильства, пов'язаного з конфліктом
- За даними українського омбудсмена Дмитра Лубінця, найбільше злочинів сексуального характеру окупанти вчинили у Херсонській, Донецькій, Київській і Харківській областях. Російських військових не зупиняє ні вік, ні стать, зауважив Лубінець.
- Очільниця спеціалізованого управління з переслідування злочинів насильства на сексуальному ґрунті, пов'язаного з конфліктом, Офісу Генерального прокурора України Анна Сосонська розповіла «Новинам Приазов'я», що всього з початку повномасштабного вторгнення на території України зафіксовано 296 фактів такого злочину.
- Російське масштабне військове вторгнення в Україну триває від ранку 24 лютого 2022 року. У вересні 2022 року Москва оголосила про анексію чотирьох українських областей. Україна і Захід засудили цю спробу анексії. У Росії заперечували, що ведуть проти України загарбницьку війну і назвали це «спеціальною операцію».
- Влада РФ також відкидає факти насильства щодо цивільного населення України.