«Я побачила, як по мосту іде величезна колона танків і через хвилину над моїм будинком, в десяти метрах, літали десятки ворожих літаків, які почали обстріл», - розповідає пані Галина.
Перелякана родина вибігла на вулицю і ледь не загинула.
«Обстріли йшли біля моїх ніг. Ми впали на землю. Це було жахливо. Це був обід. Це були перші дні війни. Наші хлопці, вони вибивали танки ворога. Цей обстріл із літаків… Тряслося все: всі вікна, всі хати і вся вулиця. Неможливо було всидіти в будинку. Коли стемніло, чоловік сказав, ми тут не залишимось», - зі сльозами в очах пригадує жінка.
Лариса Лугова працювала секретаркою Херсонської міської ради. Щодня ходила на роботу, допоки вороги та окупанти не почали їй відверто погрожувати, а потім спалили будинок.
«Колаборанти за підтримки окупантів спалили мій будинок 13 березня. Важко про це згадувати. Це був спеціальний підпал. Палаюча суміш була закинута на другий поверх, там де ми спимо Будинок вмить спалахнув. Я викликала пожежних, але так як це окупована територія, машина не могла швидко доїхати. На блокпосту їх довго ретельно перевіряли. Тушити було нічого.
В місті Херсоні всі знають, хто це зробив з моїм будинком, я зрозуміла, що це кінець і я тут більше не зможу знаходитись навіть ховаючись. Мене знайдуть», - розповідає Галина.
«Тому на свій страх і ризик ми вирішили виїжджати, але Бог є. Я їхала і молилася. 6 блокпостів. Постійно читала Отче Наш. Жодного разу, так сталося, мабуть, такий був день світлий, незважаючи на число 13-ть квітня, я тримала і телефон, який був вичищений повністю, тому що не можна було там жодних фотокарток про окупацію тримати і в другій руці я тримала свій паспорт, але так сталося, що жодного разу окупанти не взяли в мене документи. Це було якесь чудо…», - говорить жінка.
«Це просто розвалені, розбомблені будинки, не було доріг, скрізь стояли танки «Z» і купа росіян було», - плаче Галина.
12-ть годин вони родиною їхали до Миколаєва. На одну ніч зняли квартиру, щоб поспати, а зранку рушили далі.
«Перший шок був – це коли я зайшла до магазину. Я стала і побачила, що є ковбаса, є яйця, є сир у вільному доступі і що воно коштує не 500-т гривень, а реально сир коштує 180-т-200-ті гривень і яйця не 80-т гривень, як в Херсоні, а звичайна ціна про яку ми давно забули», - говорить жінка.
Лишатись у Миколаєві було небезпечно, тому родина переїхала до Вінниці. Відтоді минуло два місяці, але страх війни Галину Лугову переслідує досі. Щоб не почуватись самотньою та повернутись до життя, вона очолила офіс, де надають допомогу херсонцям, які були змушені тікати від окупації.
Вінниця.info