2 місяці як живуть у Вінниці — Наталя з двома доньками. До цього вони місяць жили під окупацією на Херсонщині, у селі Посад-Покровка, що межує з Миколаєвом. У погребі, ховаючись від обстрілів і їли, і спали розповідає Наталя Жигунова."Обстріли стали нестерпними"
"Перебралися в погріб, провели туди світло. Я могла навіть хліба спекти, а потім була і авіація сильна і гради пішли", — каже Наталя.Тікали з дому вночі, коли обстріли російської армії стали нестерпними — пояснює старша Настя.
"Солдати не могли догукатися, собака наша Нюся гавкала, думали що то знову російські, бо вони заїзджали в наше село. Потім ми вилізли, рюкзаки взяли і поїхали в Миколаїв, потрапили під обстріл", — розповідає Настя.
Під обстріл потрапили, евакуюючись на підконтрольну Україні територію.
Що забули росіяни у нас вдома і навіщо прийшли? — 8-річна Софія
"Я 24 лютого зібралась до школи, була така щаслива, а тут війна. Ми спали на бутлях, вкриті ковдрами. Мама і тато — спали на картоплі. Поки не стріляли, мама вибігала варила суп, борщ, хліб пекла для нас, я плакала. Це було дуже страшно" — каже Софія.На Херсонщині залишився дім, господарство. Будинок вистояв, вікна, двері — вибило вибухами. Дах пошкоджений осколками. Хлів — "рускій мір" розтрощив вщент.
"Ми мали велике господарство — і свиней, і курей і качок мали, а тепер немає нічого, вони позабирали, повбивали. Шкода, що вкладали душу, а за одну хвилину стали безхатьками, — розповідає Наталя."В селі досі тривають бої"
В їхньому селі досі тривають бої — каже Наталя.
"Ми бачили їх. Вони їхали до Шевченкового. Наші хлопці їх "приймали", розбивали колону, ті тікали, заскакували в наше село, то ми їх і в соломі знаходили вояків, по вулиці у нас ховалися. І танки і солдати", — розповідає Наталя.Чоловік Наталі і батько дівчат залишився в Миколаєві, там волонтерить. Квартиру для родини у Вінниці орендує брат жінки. Перемога точно буде за нами — каже Наталя.
suspilne.media