Фото: Суспільне ПоділляМісяць живуть на Хмельниччині вимушені переселенці з Нової Каховки – молоді батьки з первісткою Улянкою. Дівчинці – розповідає її мама Оксана – немає ще й двох місяців. Каже: дитині було 20 днів від народження, коли окупанти почали обстрілювати околиці, а мирні жителі - поспіхом збирати речі та тікати від ворожих снарядів.Житель Нової Каховки Антон Висоцький бавить первістку Улянку. Каже, з донькою й дружиною Оксаною вони тепер - у безпеці. Мешкають з іншими вимушеними переселенцями у селі, в приватному будинку родини волонтерів Полівод протягом місяця. Оксана каже: родина прийняла їх як рідних і у всьому допомагає.
«Все добре, в нас тут все є. Головне, що не стріляють. Ми як їхали біля Чорнобаївки, бачили як горить аеропорт. Але ми з чоловіком хочемо додому, в Нову Каховку. Сподіваємось, що скоро поїдемо додому, до нашої бабусі з дідусем», - розповідає жінка.
Бабусі та дідусі Улянки залишилися в Новій Каховці та ближньому до неї селі Нижні Сірогузи. Вони сказали, що дім не покинуть, каже Оксана.
«Це окупована територія. Вся Херсонська область - це окупована територія. В Нову Каховку ніхто не може доїхати. Ми чули, що машина якась виїхала звідти і її розстріляли. Вони всіх перевіряють, стоять по місту блокпости», - говорить вимушена переселенка з Нової Каховки.
За словами Оксани, як виживають батьки на окупованій росіянами території, дізнаються від друзів. З батьками зв’язку немає, а друзі кажуть: у мирного населення закінчуються продукти. Оксана згадує, як окупанти почали бомбардування й обстріли околиць Нової Каховки. Тоді й вирішили їхати на захід країни.
«Я годувала дитину, сиділа на ліжку і почула. Чоловік почув, злетів з ліжка, побіг до вікна, побачив зареву. Ми зібрали речі швидко, за пів години», - каже жінка.
Оксана розповідає: пологи були важкі, їй робили операцію, і після цього вона змушена годувати дитину молоком чи сумішшю з пляшечки. Дорога з немовлям здавалася нескінченною.
«Була дуже важка дорога. Ми мили ці пляшечки на всіх заправках, біля яких їхали. Три години стояли в пробці, на трасі мили пляшки, і так годували дитину. Вона була то на руках, то в колясці її везли», - згадує переселенка.
На Хмельниччину – каже Оксана – приїхали глибокої ночі та не вірили, що нарешті перебувають у тиші.
suspilne.media